Ця історія почалася у жовтні 2016 року. 11-річному Владиславу поставили діагноз доброякісна пухлина стовбура головного мозку. Через тиждень хлопчика вже прооперували в Ужгороді. Операція була дуже складна, але пройшла успішно – пухлину видалили та на жаль, утворилася післяопераційна гематома, яка змінила життя Влада та його батьків буквально за лічені дні.
Розповідає тато Владислава, Віталій:
— Ми звернулися до найкращого в Україні спеціаліста з нейрохірургії. Нам казали, що через два тижні після операції ми зможемо повернутися додому. Нас попереджали, що операція дуже складна і що може бути тимчасова втрата рефлексу ковтання, але він відновиться до місяця часу. Про інші можливі наслідки нас не поінформували. І ми виявилися неготовими морально до того, що сталося потім. 29 жовтня сина прооперували, а наступного дня зробили томографію, яка виявила післяопераційну гематому – вона перекривала відтік рідини з мозку і потрібно було ще раз оперувати, щоб видалити тепер вже гематому. Вона, на жаль, підлягала лише частковому усуненню, бо місцями прикипіла до стовбура мозку та мозочка, а це ділянки, що відповідають за дихання та серцебиття.
Безпосередньо після операції син говорив, ворушив ногами і руками, звісно, був ослаблений після двох наркозів та двох операцій, і почувався відповідно, але ще міг рухатися. Приблизно на шостий день після операції ми помітили, що деякі функції організму почали заникати – Владислав перестав говорити, ворушити руками і ногами, говорити, жувати, ковтати, а через три тижні після операції все, що він міг, це кліпати очима.
Тато говорить стримано, спокійно і дуже виважено. Він батько родини, її опора, тому не дозволяє собі емоцій. Але хіба можна спокійно дивитися, як твоя дитина лежить без руху і лише очима благає про допомогу?
Хлопчика можна повернути до повноцінного життя. У нього є всі шанси на одужання, але для цього потрібні декілька курсів реабілітації. Перший курс уже пройдено. Успіхи вже є і вони вражаючі, але до повного одужання ще довгий шлях і він коштує не лише зусиль, але й грошей. Крім того, важливим є також і час. А він спливає.
— Владислав дуже старається. Він молодець. За місяць перебування у краківській реабілітаційній клініці ми побачили значні покращення. Син може самостійно сісти, ще не ходить, але вже може стояти, може самостійно їсти, а завдяки інтенсивним заняттям із логопедом почала поступово відновлюватися мова. Наш син дуже хоче одужати і це мало не перші його слова, що ми з дружиною почули від нього, коли він знову почав говорити, і він їх часто повторює. За словами лікарів – перші шість місяців після операції, це найбільш динамічний період, який потрібно використати по максимуму. Тому нам так важливо продовжувати цю реабілітацію і не зупинятися на досягнутому. П’ятого лютого ми повинні розпочати новий курс, вартість якого 100 тисяч гривень. На сьогоднішній день нам бракує половини цієї суми.
Не можу не сказати слів вдячності усім, хто допомагав нам до цього часу і підтримував нас у цей складний період – це і наша парафія у Полонному, і люди з парафії у Шепетівці, наші друзі, знайомі і навіть сусіди. Всі, хто нас знає, не залишилися байдужими і ми дуже цінуємо все, що вони для нас зробили. Ми вдячні за всі молитви – бо це велика сила. За Влада молилося мало не пів-України, а також наші друзі у Польщі та знайомі священики в Італії. І те, що ми сьогодні спостерігаємо – це рука Божа, це відповідь на всі ці молитви. Бог врятував нашу дитину, опікується нею і маємо надію, що так буде і надалі.
Родина Віталія та Людмили має ще двох синочків – дев’ятирічного Богдана та Назарчика, якому скоро виповниться рочок. Всі вони будуть щиро вдячні кожному, хто допоможе повернути здоров’я їхньому синочку та братику.
Рахунок для пожертвувань:
Номер картки мами Людмили: 5168757313607113 Камільовська Л.О.
фінансово.
Щиро дякуємо!
