«Навчання та академічне формування нових поколінь — це першочергова вимога життя і розвитку суспільства», — зазначив Папа Франциск, відвідуючи у п’ятницю, 17 лютого 2017 р., римський державний університет «Roma Tre».
Цей виш, заснований 1992 року, входить до сотні кращих вищих навчальних закладів світу, що постали за останні 50 років. 2002 року його відвідав св. Йоан Павло ІІ. Сьогодні там здобувають освіту 40 тисяч студентів. Промовляючи під час зустрічі, що відбулася на площі перед головним корпусом, Святіший Отець відповів на запитання чотирьох із них.
Нур, дівчина з Сирії, що прибула до Рима разом із Папою після його зустрічі з біженцями, запитувала про причини страху перед біженцями, і чи вони справді загрожують християнській культурі Європи. Ніколо цікавився тим, яке значення має Рим для свого Єпископа, який прибув «з іншої частини світу», і чи можна й надалі вважати його «спільною батьківщиною». Джулія запитувала про «ліки» для протистояння дедалі частішим проявам насильства, а Рікардо, посилаючись на слова Святішого Отця про те, що ми «не живемо в епоху змін, а переживаємо зміну епохи», питав про те, як у глобалізованому світі, наповненому суперечливими інформаціями, ставати діячами «інтелектуального милосердя».
Папа вручив ректорові свою заздалегідь приготовану промову, зазначаючи, що вона вміщує «глибоко обдумані відповіді» на ці запитання, і сказав: «Я б хотів тепер дати спонтанні відповіді, бо так мені більше подобається». Спонукуваний запитанням Джулії, він зазначив, що насильство народжується крок за кроком, починаючи від нашого способу спілкування, так що сьогодні ми є свідками агресії в способах висловитися, в тому, як говоримо.
«Насильство — це процес, який робить нас дедалі анонімнішими. Він відбирає в нас імена, ми стаємо анонімними одні до одних. […] І те, що ми бачимо навколо себе, зростає та перетворюється в насильство світового масштабу. Сьогодні ніхто не може заперечити, що ми живемо в умовах війни, яка є поетапною третьою світовою. Слід набратися покори, потрібно менше говорити й більше слухати», — сказав Папа. Він також звернув увагу, що ми живемо у світі, в якому «понизилась якість політики», яка втратила «сенс побудови суспільства, суспільного співжиття». Тож першими «ліками» проти насильства він називає «серце, яке вміє вислухати».
«Терпеливість діалогу: там, де відсутній діалог, там — насильство. Я згадував про війну. Це правда, ми живемо в умовах війни. Але війна не починається невідомо де. Вона починається в нашому серці. Коли я нездатний відкритися на інших, шанувати інших, розмовляти з ними, провадити діалог, то розпочинається війна», — сказав Папа. Університет, підкреслив він, повинен бути «тим місцем, де можна провадити діалог, де є місце для всіх».
«Так звані елітні університети, — додав він, — які, на загал, є ідеологічними університетами, навчають тебе лише в певному напрямку мислення, ідеології, готуючи тебе стати діячем цієї ідеології, — не є університетами. Там, де відсутній діалог, відсутнє співставлення, де бракує слухання і пошани до думки іншого, де відсутня дружба, радість і спорт, там нема університету».
Відповідаючи Рікардо та Ніколо, Святіший Отець зазначив: заохочення полягає в тому, аби «завжди шукати єдність», що є «зовсім відміним» поняттям від «одноманітності». Аби бути собою, єдність потребує різноманітності, і сьогодні великою небезпекою є концепція «глобалізації в одноманітності». Глобалізація, натомість, повинна бути «багатогранною», де існує єдність, але «кожна особа, кожна раса, кожна країна, кожна культура завжди зберігає свою ідентичність».
Ділячись думками про «прискорення», яке переживає сфера комунікації, Папа звернув увагу на те, що дуже часто «ця швидка й проста комунікація» може стати «позбавленою змісту», а це становить одну з великих небезпек для нашого суспільства. Тому нашим викликом є «перетворити цю плинність у конкретність». За його словами, згадана «плинність» зачепила також економіку, яка перестала пропонувати «конкретну працю» для молоді, через що в Європі надто високі показники безробіття серед молоді.
Цей контекст робить так, що молодь потрапляє у руки визискувачів та в тенета поганих звичок, доходить до самогубства або ж стає об’єктом вербування з боку злочинних і терористичних угруповань. Тому необхідною є конкретність в економіці.
Говорячи про Європу, Єпископ Рима підкреслив, що історія цього континенту позначена «вторгненнями та міграцією». Сьогодні ж Європа, натомість, боїться втратити свою ідентичність через «прихід людей іншої культури». Він наголосив, що міграційні потоки це не «загроза», а «виклик для зростання».
Спонукуваний запитанням Нур, Папа скерував свою думку до тих, які втікають із Близького Сходу й Африки: «Вони втікають, бо там війна: отож втікають від війни; або ж там голод: утікають від голоду. Яким було би ідеальне вирішення цієї проблеми? Щоб не було війни і голоду! — тобто дбати про мир та інвестувати у розвиток цих регіонів».
Однак, на жаль, провідну роль відіграють ті, хто зацікавлений в експлуатації людей, наживаючись на їхньому нещасті. Внаслідок цього Середземне море, в якому загинули численні мігранти й біженці, перетворилося на цвинтар, наголосив Франциск. А нам слід замислитися над тим, як приймати тих, що прибувають.
«По-перше, — відповідає Папа, — прийняти їх як братів і сестер, адже вони — люди, як і ми. По‑друге, кожна країна повинна оцінити, скільки вона здатна прийняти. Це правда, що неможливо приймати, якщо вичерпані можливості. Але кожен може щось зробити. Далі: слід не лише приймати, але — інтегрувати».
За словами Святішого Отця, це означає навчити мови, допомогти знайти працю й помешкання тощо. Повинні існувати організації, які дбають про інтеграцію тих, хто прибуває. Адже вони «приносять певну культуру, яка є збагаченням для нас». Але також прибулі «повинні приймати нашу культуру», аби відбувався «культурний обмін». Взаємопошана є дорогою до подолання страху.
За матеріалами: Радіо Ватикану
Фото: SIR, il Messaggero
фінансово.
Щиро дякуємо!
