Роздуми до Слова Божого на п’ятницю VII звичайного тижня, рік І
«На початку створення Бог створив їх чоловіком та жінкою. Ось чому чоловік покине свого батька–матір і пристане до жінки своєї. Що, отже, злучить Бог, людина хай не розлучає».
Погано це свідчить про суспільство, коли доми духовні будуються з меншою старанністю, аніж доми матеріальні. Стараймося збудувати дім так, аби він не мав права незабаром завалитися. Сьогодні багатьом людям бракує такого ставлення до свого подружжя. Але ж навіть студент, який припускає можливість перервати навчання, має менші шанси його закінчити, ніж його колега, для якого чимсь очевидним є те, що диплом він здобути повинен. Погано, якщо розлучення взагалі існує десь на горизонті уяви подружжя. Їм тоді важче пройти через дні кризи.
Проти вчення про нерозривність подружжя деякі люди висувають такий закид: зрештою, може бути краще, коли вони розійдуться, ніж мали би мучитися разом до кінця життя, як собака з котом! Отож в одному ми можемо бути певні: не є волею Божою, щоб ми одне з одним мучилися. Коли перед нами тільки два виходи — розлучення чи взаємна мука — треба шукати третій вихід. Цей світ — Божий, і в ньому немає ситуацій без доброго виходу. Загалом беручи, не раз це складний вихід, але безумовно варто його шукати.
А що з тими, хто був несправедливо покинутий? Чи вони мають залишатись у пожиттєвому целібаті? На це питання Церква, вчитуючись у вчення Господа Ісуса, відповідає: їхня вірність невірному подругові — це безцінне свідчення, потрібне зокрема сьогодні, свідчення того, що подружжя є святим і нерозривним. Аби лиш їм вдавалося складати це свідчення без гіркоти і в дусі повної довіри Богові!
о. Яцек Салій ОР
За виданням: Ewangeliarz. Jacek Salij OP. W drodze, 2002
фінансово.
Щиро дякуємо!
