Роздуми над Божим Словом на четвер І тижня Великого Посту
«Просіть — і дасться вам; шукайте — і знайдете; стукайте — і відчинять вам. Адже кожний, хто просить, — отримує, а той, хто шукає, — знаходить; і тому, хто стукає, — відчинять».
Погодьтеся, що дуже часто любимо концентрувати увагу тільки на останніх словах наведеної фрази: «отримує, знаходить, відчинять». Тримаємо в голові цю обіцянку, часом забуваючи, що цим словам передують інші: «просіть, шукайте, стукайте». І здійснення останніх залежить від виконання перших.
Спробуємо прикласти до нашого життя ці три заклики.
«Просіть». Часто соромлюсь просити. Краще недоспати декілька ночей, докласти надзусилля, але не просити. Часом спрацьовує якась внутрішня гординя, часом — сором, а часом відчуття, що просто іншим немає діла до того, що відбувається. Просити важче, ніж давати. А в сьогоднішньому Слові Ісус говорить: залишай свою гординю, забувай про свій набір комплексів чи ще чого там маєш і вчися просити. Просити в інших людей, просити у Бога. Йому найбільше залежить на тому, щоб ми навчилися просити. Бо іноді ту поставу, яку маємо до інших людей, ми переносимо на Бога і боїмося або не хочемо просити Його бути присутнім у наших справах. «Просіть», — це так наче: «Навчися говорити! Подай свій голос! Дай почути тебе, почути про твої потреби!» А ми вкотре надаємо перевагу грі в мовчанку: — з іншими, з Богом, із самими собою — заперечуючи свої потреби.
«Шукайте». Заклик до того, аби рушити з місця. Не сидіти, чекаючи переміни, а принаймні зробити крок аби вийти зі стану «застою». Западаємо у стан духовно-фізичної сплячки із думкою: «якось воно точно буде! Бог так того не залишить, Він точно зможе вирішити!» І це насправді так: Бог розв’яже будь-яку ситуацію. Але Йому потрібна також і наша участь. Якщо я хочу змін у житті, відчуваю, що потребую, наприклад, духовного розвитку, то чому ж і далі сиджу з думкою «щось Бог затримується» ?! Можливо настав час підірватися з горизонтального стану і зробити принаймні крок назовні. І нехай це буде крок у невідомість, і нехай нас переповнюють якісь сумніви, як буде далі. Проте це робить нашу мандрівку з Богом ще цікавішою. Тепер головне питання: не вирушай у цю подорож в невідоме сам, нехай у всьому і всюди буде Бог — самостійні пошуки до добра не доведуть.
«Стукайте». Коли перед нами зачинені двері, ми часто розвертаємось і йдемо геть. Ну бо і так все ясно, що ніхто нам не відкриє. Стукати — це проявляти наполегливість. Вірити, що таки можуть відкрити. Навіть якщо бачиш табличку «зачинено». Шукаю легких варіантів, де не довелось би докладати зусиль. Так щоб вийшов «експрес-варіант» отримання того, чого хочеться. В Одкровенні є такі слова: «Ось стою при дверях і чекаю». Наш Бог вміє чекати та вірить, що можуть відкрити. Чи не цю саме рису у Нього варто також перейняти?
І якщо звести докупи ці три заклики, можуть з’явитися сумніви: «Я не зможу! У мене нічого не вийде!». Згадаймо ще зовсім юного хлопчину Гедеона, до якого прийшов ангел і сказав, аби той врятував Ізрáїль від рук мідіян. На заперечення Гедеона, що той не зможе, що заслабкий, ангел йому відповів: «Іди в оцій твоїй силі!». Господь ще раніше дав нам усю силу, яка потрібна для того, щоби творити надзвичайні речі, а ми все чекаємо кращого дня, сприятливої погоди, гарного настрою. Можливо настав час щось змінити?
Тату, нехай цей період Великого Посту буде часом, коли не буду боятися ризикувати виконувати Твоє Слово: «просити-шукати-стукати».
фінансово.
Щиро дякуємо!
