Не всі
Пс 95,7б – 11
Якби ж то ви послухали вже голос його сьогодні! «Не будьте тверді серцем, як у Меріві, як у день Масси в пустині, де спокушали мене батьки ваші, випробовували мене, хоча й бачили моє діло. Сорок років осоружний був мені той рід, і я мовив: То народ, що блукає серцем; вони моїх доріг не знають. Тому й поклявсь я в моїм гніві: Вони не ввійдуть у мій спочинок!»
Важкі слова Бог звертає до свого народу. Ми часто чуємо про Божу любов, а тут відкриваємо ще іншу правду – гнів Бога. Знаємо, що не всі ввійшли до землі обіцяної, багато загинуло. Хтось — від гадюк, хтось — від меча чи інших причин: Гнів Божий.
То народ, що блукає серцем… Не змогли зірвати з гріхом, так приліпились до нього, що навіть вийшовши на пустиню, не прийняли рішення боротись до крові як каже св. Павло. Спокушали мене батьки ваші, випробовували мене, хоча й бачили моє діло…
Можна навіть з людської точки зору зрозуміти той гнів Божий, адже вибраний народ, як читаємо, в пустині не був слухняний Богові. Варто нам також пам’ятати про те, що Господь не тільки Люблячий Батько, але й Справедливий Суддя.
Я можу навіть вийти на пустиню, вийти зі свого Єгипту, але серцем залишитись в ньому, залишатись рабом далі. Раб мусить умерти, щоби народилася вільна людина. Покоління рабів мало загинути, щоби залишились ті, які не пам’ятали вже рабства.
У мені теж має померти невільник. Має померти моя «мудрість», яка знає як жити, має померти мій егоїзм і шукання вигоди, має померти моє лінивство і захланність, має померти моя стара людина, щоб я міг бути новим створінням у Христі. Звичайно, що це завдання не тільки на час посту, а на все життя.
1Тим 1, 15: «Вірне це слово, і гідне всякого прийняття, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішних, із яких перший – то я».
фінансово.
Щиро дякуємо!
