Числа 14, 29-30:
«У пустелі цій поляжуть ваші трупи, усі ви, що були перелічені, усім вашим числом, від двадцятьох років і старше, ви, що нарікали на мене. – Ніхто з вас не ввійде в землю, в якій я, піднісши вгору мою руку, (поклявся) вас оселити, – крім Калева, сина Єфунне та Ісуса Навина».
Важке це слово. Не хочеться його чути. Часто буває зі словом так, що приємне залишаємо для себе, а таке важке, як оце, приписуємо комусь іншому. Читаючи історію народу Ізраїля, знаємо, за що Господь їх так покарав. Вони бо не повірили Богу й не ввійшли за Його словом за першим разом в обітовану землю. Чому? Здається, через те, що надіялись на свої сили, а тих сил дійсно було замало. Своїми силами їм було не завоювати Обітовану землю, але ж із ними був Господь… Йому ж вони не повірили (Втор 1-2).
Так і в нашому житті часом трапляються такі ситуації, які, здається, нас перевершують: попросити в когось пробачення, простягнути руку тому, хто мене не сприймає, сказати добре слово про когось, про кого всі говорять лише зле, віддати гроші, не проводячи точних розрахунків, чи вистачить на завтра, й не чекаючи їх назад, відмовитись від поганої звички, справи, вчинку… І ти стоїшь перед цією ситуацією і десь глибоко в серці ледь помітно, але відчуваєш, що все вийде, що ось воно – Господь зі мною. Однак страх перевершує, і знову відступаєш.
Коли Ізраїль відступив за першим разом йому довелося ще сорок років чекати, щоб одержати свою перемогу й увійти в обітовану землю, в землю благодаті. Скільки доведеться тобі ще чекати, аби подібна ситуація знову повторилася в твоєму житті, й ти отримав перемогу разом з Ісусом. Піст – це неустанні нагоди до таких ситуацій. Не чекай. Повір Йому. Йди вперед.
фінансово.
Щиро дякуємо!
