Хто вірить, має вічне життя

Роздуми над Божим Словом на четвер ІІІ Великоднього тижня 

Хто вірує в Ісуса Христа, той вже живе життям вічним. Не написано, що вірою ми повинні заслужити собі на життя вічне чи що віруючі будуть жити вічним життям після смерті або після Останнього суду. Важливо те, що людина, яка вірить, вже тепер живе життям вічним. І далі Ісус Христос говорить, що Він є хлібом життя: тобто сам Він є тим, хто підтримує в нас це вічне життя.

Здається, що найголовнішим прагненням людини є жити! Все те, що забирає людині життя, ми сприймаємо як зло. Так воно і є. Смерть — зло, хвороби — це зло тощо. Все це стосується тілесного життя. Але ж є ще і душа людини, духовне начало в людині. Що для душі є смертю, що для неї є злом, відсутністю життя? Душа людська не вмирає так, як тіло. Господь Ісус говорить про вічне життя як про вічний зв’язок з Богом. У земному житті ми навіть не помічаємо, що живемо завдяки Божому милосердю, Божій любові. Ми, можна сказати, відчуваємо на щодень любов Божу в різних радісних, приємних, зворушливих моментах нашого життя, але навіть не замислюємось над тим, що все добре в нашому житті походить від Бога, як про це сказано в Діяннях Апостолів (пор. Діян 17, 27-28). До добра, яке маємо тут на землі, ми звикаємо і починаємо думати, що так повинно бути завжди: що завжди над нами буде сходити й заходити сонце, що завжди ми будемо в цьому світі. І не хочемо помічати, що добро, яке ми отримуємо в цьому житті, не взялось з пустоти, не належить до всесвіту як щось задане, але є наслідком дії у цьому світі Божого Провидіння, невпинної Божої благої дії на цей світ: дії яка торкається всього — навіть найменшого створіння (пор. Лк 12, 6-7).

Проте все це добро, яке людина зустрічає у світі, ця безупинна Опіка Божого Провидіння над світом не означає, що так буде завжди. Це тільки поки ми живемо тут, в цьому світі існує для кожної людини милосердя Боже — після смерті наступає лише справедливість. І якщо людина тут на землі не скористалась з Божого Милосердя, яке давало їй можливість до розкаяння, і вмирає в гріхах (див. 2 Петра 3, 15), для неї зникає все, що було пов’язане з Божою любов’ю і милосердям. І залишається лише відсутність Бога, відсутність Його любові, тепла, турботи та доброти. Ось це і є пекло, ось це і є вічна смерть — духовна смерть, смерть душі. І так душа перебуватиме в такому стані (духовного холоду, абсолютного смутку) цілу вічність.

Натомість «хто вірить, має вічне життя» (Йн 6, 47), — саме це і є чудом віри: бачити вже зараз джерело добра для себе, для своєї душі в Богові. Бачити для себе зараз найвищу радість саме в тому, щоб бути вірним Богу. Ісус Христос називає себе Хлібом Життя: тобто Тим, Який є джерелом життя. А своїм хлібом Він називає виконання волі Божої (Йн 4, 34). Коли ми насправді відчуємо щастя з приводу того, що виконуємо волю Божу, тоді ми зрозуміємо, що значать слова «хто вірить, має вічне життя»…