Римо-катол.: 16 травня (довільний спомин)
Коли дивишся в інтернеті на знімки сучасних «козаків» із братства хоругвоносців — у чорному одязі з черепами та написами «Православ’я або смерть», — згадується чимало святих, які прийняли мученицьку смерть саме через втілення таких гасел у життя. Добре, що сьогоднішні войовничі представники козацтва воліють усе-таки співати молебні, не плямуючи себе смертями. Святого Андрія Боболю можна просити, щоб став посередником у напружених міжконфесійних стосунках і втримав від крайнощів. Бо хто-хто, а Боболя на собі пізнав те, наскільки нелюдськими можуть стати люди, які нібито захищають святу віру…
Єзуїт Анджей Боболя (1591–1657), поляк з-під Санока, був висвячений 1622 року, проповідував на території нинішньої Білорусі — на землях Пінських. Часи були неспокійні, внаслідок козацьких війн Польща ослабла, на неї напали шведи, а самопроголошена «козацька республіка» визнала своїм духовним центром Москву. Давні політичні суперечки між Сходом і Заходом, Москвою і Польщею, неминуче зачіпали й такий болючий нерв, як конфесійна приналежність. «Захисники православ’я», як себе завжди іменувало козацтво, в ті часи не гребувало фізичним винищенням неправославного населення, а тим більше священиків, лють проти яких була логічно непояснюваною.
Проповідник і керівник маріанської конгрегації в Полоцьку, Пінську та Вітебську, мандрівний священик Боболя ходив від поселення до поселення, підкріплюючи тих католиків, хто боявся козацтва, і зміцнюючи своїми проповідями віру тих, хто вагався, чи її триматися. Пройшов пісками й болотами долини Прип’яті. Двадцять років він проповідував на цих окраїнних територіях Польщі, заслужив собі ім’я «ловця душ» і «апостола Полісся». Пінськ тоді кілька разів переходив від царської Росії до Польщі й назад, воєнні дії не вщухали, і в цьому киплячому казані продовжували проповідувати кілька єзуїтів. Загін козаків уполював о. Андрія під селом Могильно.
З нього здерли сутану і били, вимагаючи зректися «латинської єресі». Однак він відмовився. Тоді солдати наламали гілок, сплели з них «тернову корону» і натягнули священикові на голову. Били його по обличчю так, що вибили зуби. Здерли нігті на руках і шкіру. Прив’язали між двох коней і змусили бігти. У Янові його поклали на стіл різника, випалили тонзуру на голові — до кістки, з плечей здерли шкіру у формі орнату, рани посипали січеним кінським волосом, відтяли носа, губи, виколупали одне око. Він з болю кричав, прикликаючи ім’я Ісуса, тож йому пробили горло і з коренем вирвали язик. Зрештою священика зарубали шаблею.
Нехай св.Андрій Боболя, який пізнав «народну ревність», захистить сьогоднішніх захисників православ’я. Ненависть ніколи не мала нічого спільного з християнством, незалежно від його обряду. Так само й проти ревності «наукового атеїзму» цей святий може за нас заступитися: то його тіло, нетлінне після 300 років поховання в болотистій пінській землі, було виставлене 1922-1924 року в Москві, в Музеї природничих наук. Тільки через Рим, після урочистостей канонізації, тіло Боболі повернулося в Польщу.
В іконографії представлений у вбранні єзуїта, з шаблями, що пробили його шию і руку, або як мандрівник.
Санктуарій св. Андрія Боболі у Варшаві по вул.Раковецькій. Його тіло спочиває у єзуїтському храмі з 1938 року; побудову санктуарію завершено 1989 року. Боболя 2000 року проголошений Покровителем Польщі.
Релікварій з тілом св. Андрія Боболі.