Храмове свято — день, що об’єднує всю парафію. Як, наприклад, урочистість Зіслання Святого Духа, яку відзначали в неділю 4 червня 2017 р. в Боярці під Києвом. Маленький храм, облаштований із викупленої хатинки, стоїть на оброслій деревами вуличці, вузенькій, майже сільській. Дістатися сюди не так просто; однак це не завадило католикам заповнити всю каплицю і подвір’я.
Храмове свято — це коли квіти, пишний коровай, «парадний» одяг вірян, двір виметений, хоругви напоготові і всі знають, що їм робити. Найбільше, мабуть, хвилюється настоятель — о. Роман Безшкурий, бо ж приїде єпископ, треба, щоб усе було якнайкраще. А воно і так «найкраще»: першопричасники — у білому вбранні, зі свічками й гілочками (ну Зелені ж свята), гості й парафіяни — хто в гарних вбраннях, а половина то й у вишиванках, не виключаючи чоловіків. Діти стоять при вході, сидять на лавочках, ходять довкола каплиці, гоцаються в мамок на руках, і взагалі перше враження від цього свята — якщо є стільки дітей, то в парафії прекрасне майбутнє.
«Єпископ на чотирьох ніжках»
Саме це було першою думкою, яку вимовив, щойно вийшовши з автомобіля, Його Преосвященство Ян Пурвінський, єпископ-емерит Києво-Житомирський. «Скільки дітей! Маєте хороше майбуття!»
До владики наблизилися настоятель і подружня пара з короваєм на вишитому рушнику, привітати пастиря. Єпископ Ян, широко всміхаючись і напружено стоячи на двох палицях-милицях, сказав: «Ось я до вас прибуваю як “єпископ на чотирьох ніжках”, бачите, ледве ходжу, але радий тут бути!» Загальне співчуття до хворого священика якось «просвітліло» зсередини, освітлене цим жартом. Далі ця суміш почуттів тривала аж до самого завершення свята. Єпископ Ян «не пишався», як то кажуть, «не робив із себе єпископа»; він просто перебував із цими людьми.
Звісно, порядок урочистості був визначений настоятелем і вивчений вірними: спочатку діти-першопричасники просять батьків про благословення, потім батьки, покладаючи на них руки, благословляють своїх дітей, священик молиться і окроплює зібраних святою водою, потім заходять до каплиці на Месу. Та не про самий порядок ідеться. Урочиста літургія, згідно з чином Меси, святкове «вогняне» вбрання всіх священиків (червоний — колір Зіслання Святого Духа), першопричасники урочисто сидять по один бік вівтаря, миропомазувані — по другий… І разом із цією впорядкованою урочистістю було те, що суто людське, просте і зрозуміле. Наприклад, проповідь єпископ Ян виголошував, тільки частково читаючи з заготовленого тексту, а окрім того ще й спонтанно звертаючись до зібраних, як ото Папа Франциск полюбляє, — і виголошував її сидячи, щоб не так тяжко було хворим ногам. «Єпископське крісло» поставили перед вівтарем, і діти сиділи віч-на-віч із єпископом, як онучата перед дідусем, який повчає малих про життя, віру і життя вірою…
«На цих двох заповідях висить усе християнство, як двері на завісах»
— Я дуже радий бути з вами сьогодні й молитися разом, — зокрема, сказав єпископ Ян у проповіді. — Бо хто є вас тут сьогодні зібрав? Дух Святий! Це Він вам каже виконувати церковну заповідь — бути в неділю на Святій Месі.
Владика говорив про те, що кожен віруючий знає з Євангелій: про обітницю Христа зіслати Утішителя, про переслідування, в яких Святий Дух допомагав вистояти першим християнам. Але давно і добре знані моменти з Писання в його проповіді набували інакшого звучання. Що таке переслідування християн? «Коли я 1961 року став священиком, мені не дозволили відправити першу Святу Службу в рідній парафії! — аж вигукнув єпископ. — Боялися: з цієї парафії троє вже пішли до семінарії — а може, більше піде? Я зазнав і обшуків, і конфіскації релігійних книжок».
Не можна дивуватися, зазначив владика, що Апостоли після Воскресіння Ісусового намагалися ніде не показуватися, боялися переслідувань. Але десять днів минуло після Вознесіння Господнього, прийшов до них Святих Дух — і цілковито перемінив життя і душі Апостолів. «Подивімося на святого Петра: який він був і який став? Тричі зрікся Господа, втік разом з іншими з‑під Хреста… А тепер раптом, сповнений відваги й відданості, він виходить і всім розказує: ви убили Христа! Ви Його стратили, але Він воскрес і живе серед нас! Подивімося на інших Апостолів: усі боялися, замикалися — а тепер відважно готові виконувати наказ Господа: ідіть і навчіть усі народи. Дорогі, так Святий Дух перемінив Петра та інших Апостолів; і це Він вчинив і з нами. У перші століття кров християн текла рікою! Чому ж не загинула віра? Тому що ті християни, як і ваші батьки і діди у їхні тяжкі часи, були вірні Богу, вірні Церкві, пам’ятали, що колись усе закінчиться і буде повна свобода — яку ми маємо зараз. Тому сьогодні й ми стараймося жити вірою; стараймося жити так, щоб Бог був з нами!»
Єпископ довго повчав вірних, детально розказав про сім дарів Святого Духа. Напевно сестра-катехитка про це навчила. Але, здається, це «трошки різні» повчання: уроки катехизи — і коли просто перед тобою сидить старий єпископ і каже: «Чи вчинить Святий Дух у вас такі діла, як в Апостолах? — а це залежить від кожного з вас!» Святий Дух говорить через совість — це треба почути. Святий Дух говорить через священиків, єпископів, Святішого Отця — це треба усвідомити.
Відповідальний момент перед Першим Причастям — запалити кожному свою свічку від Пасхалу при вівтарі
Благословення для миропомазуваних
«Церква розвивається, розширюється, а якою вона буде — це залежить від вас! Від дітей, які сьогодні приймуть Перше Причастя, від молоді, від того, як вона живе, — від усіх нас залежить майбутнє нашої Церкви», — повчав єпископ. «Господь сказав про свою нову заповідь: любити Бога всім серцем, всією душею і силами, — і любити ближнього, як самого себе. На цих двох заповідях, як ото двері на завісах, висить все наше християнство!» Якщо збудуємо своє життя на вірі та любові до ближнього — напевно будемо у Бога в Небі, «я буду там перший, а ви пізніше». Коли складні для розуміння істини віри тобі говорять в очі й отак просто, то відчуття таке, що Царство Небесне насправді зовсім поруч…
Принесення дарів до вівтаря
«Знову три парафії»
На святкування до Боярки приїхали разом з єпископом Яном священики з Вищої духовної семінарії Найсвятішого Серця Ісуса: Ворзельський декан, віце-ректор семінарії Ян Сафінський, її префект о. Борис Хілько. Долучилися до урочистості також отці-кармеліти з київської парафії Воздвиження Святого Хреста, що на Святошині. Колись саме кармеліти доїжджали сюди, гуртуючи місцевих католиків; тепер же вони — гості на парафіяльному святі.
— 1998 року єпископ Ян Пурвінський, тоді ординарій Києво-Житомирської дієцезії, підписав декрет про заснування парафії в місті Боярці Київської області, — каже о. Роман Безшкурий. — Парафія була присвячена Святому Духу. Спершу вона існувала тільки «документально», а люди збиралися на богослужіння на квартирі, потім стали молитись у школі. До Боярки приїжджали священики — отці-кармеліти зі Святошина. Аж до 2015 року вони доїжджали сюди, щоб відслужити Святу Месу в неділю, а також по перших п’ятницях місяця. А потім, 1 серпня 2015 року, вже наступний ординарій Києво-Житомирський — архиєпископ Петро Мальчук призначив мене настоятелем боярської парафії Святого Духа. Відтоді я тут живу постійно, Свята Меса тут звершується щодня, у недільні дні то вже й дві Служби — на 9.00 і 13.00. За ці два роки багато людей звикли щодня приходити на Святу Месу, щоб зустріти Ісуса Христа. Зробили ремонт — силами парафіян, без ніяких фондів. 25 вересня 2016 року єпископ Віталій Скомаровський, Апостольський адміністратор нашої дієцезії, освятив оновлену каплицю.
Отець Роман говорить урочисто, як на проповіді, — та, певно, йому тут є чим пишатися. Дуже тішаться боярські парафіяни своїм настоятелем, хвалять, який хазяйновитий і старанний, і ще «такі очі добрі має — ніби просто в серце дивиться». Приємно чути такі відгуки про священика. Настоятель він зовсім молодий, 2015 року висвячений, до першої своєї «самостійної» парафії був вікарієм в Андрушівці, на Житомирщині, та в Києві (парафія Успіння, на Позняках). Тепер же ось, в день урочистості Зіслання Святого Духа, восьмеро дітей приступили до Першого Причастя і дев’ятеро вірних — дітей і дорослих — до Миропомазання. Дар зміцнення Святим Духом приймали з рук єпископа Яна місцеві боярські католики, а до Причастя приступили шестеро місцевих і ще двоє з Коцюбинського. Тамтешню парафію св. Антонія також опікає о. Роман — як, до речі, й католиків у Василькові.
— Боярка — це моя «третя парафія» за призначенням, — каже о. Роман. — Але якщо порахувати повніше, то в Андрушівці у нас було шість парафій: три для настоятеля й три для мене. Так само й тепер: постійно я живу в Боярці, а доїжджаю зі Службами до Коцюбинського і Василькова. Ця остання спільнота — ще не парафія як така, потрібне відповідне рішення єпископа. Отож ми чекаємо на висвячення нового Києво-Житомирського єпископ-ординарія, і будемо подавати прохання про затвердження наступної парафії.
«Щоденний обов’язок — молитися за мир в Україні»
Єпископ Ян Пурвінський, хоч і тяжко почувався, та був сповнений веселощів. Певною мірою, можна сказати, що цього разу Святий Дух оживив свою Церкву в її бо́ярських урочистостях, пославши єпископа Яна. У проповіді, торкнувшись теми покликань від Святого Духа, владика, за своєю звичкою, заговорив до дітей, закликаючи хлопців іти до семінарії, ставати священиками. «Чого в мене отакі ноги? — по‑простому звернувся він до першопричасників від вівтаря. — Бо коли я приїхав в Україну у 1969 році, священиків не було! Я по 18 годин сидів у конфесіоналі, сповідав людей! Я полишив свою парафію в Латвії, де було 10 тисяч чоловік, і приїхав сюди, а ви тут місцеві, вам іти навчатися! Як мене Папа поставив єпископом, то я був аж по самий Луганськ, така тоді була дієцезія. За часи свободи нам Святий Престол призначив 21 єпископа. Четверо померли, четверо пенсіонери, як я, і 13 працюють — але їм бракує священиків! Тому, дорогі діти, якщо у вашому серці буде поклик від Святого Духа, щоб іти в семінарію, то йдіть, оно отець Ян сидить, він вас прийме…»
Після Євхаристійної літургії та процесії довкола храму єпископ вручав свідоцтва про Перше Причастя і Миропомазання. І знову ж, це було дуже просто і особисто водночас. Кожному, хто підходив, він говорив якесь особливе слово. «Як тебе звати? Анна? А знаєш, хто була свята Анна? Мати Пресвятої Богородиці! Ото живи так, щоб мати святих дітей. — А ти? Олександр? У нас є парафія святого Олександра в Києві, як вивчишся на священика — буде твоя. — А у вас скільки дітей? Двоє? Та чого так мало, нас у сім’ї було дев’ятеро!»
Єпископу подарували пишний букет, настоятелю також, а ще — сестрі Зофії Паюк, серцянці, яка по суботах їздила сюди готувати дітей і дорослих до таїнств. Сестра сиділа чи не в задніх лавках, ніби вона й непричетна до цього свята і просто собі скромно перебуває серед вірних.
А єпископ Ян користувався кожною нагодою, щоб ще і ще раз звернутися до людей. Перш ніж уділити завершальне благословення, він сказав, що наше найнагальніше завдання на сьогодні — молитися за мир в Україні.
— Треба, щоб не було поранених батьків, покинутих молодих людей, — говорив владика. — Це дуже важлива справа і це можна випросити молитвою, тільки треба про це молитися щодня! Не забувати! Кожний день — молитву за мир в Україні! Обіцяєте?
Неголосне, «непарадне», але глибоке «обіцяємо» пролунало в каплиці.
Фото: Максим Миргородський
Спільний стіл "хліба насущного" з парафіянами після Меси
фінансово.
Щиро дякуємо!
