Монастир у невеликому румунському містечку Воронець — чи не найвідоміший і найкрасивіший з так званих розписаних монастирів України, Румунії та Молдови.
Але так було не завжди. В епоху комуністичного тоталітаризму Воронець, як й інші монастирі в цьому регіоні, став майже забутим. Його підтримували тільки самовіддані місцеві православні черниці та монахи. Сьогодні вони вітають відвідувачів, які приїжджають помилуватися вишуканими фресками «Сикстинської капели Сходу» великого монастиря Воронець, який було збудовано всього лиш за три місяці та три тижні, у далекому 1488 році.
Монастир розписаний, як усередині, так і зовні, фресками, що ілюструють не тільки біблійні сюжети й іконографічні відтворення релігійних тем. Вони також стали тлом для портретів грецьких філософів Платона і Аристотеля, що вказує на приналежність мислителів до християнської богословської та філософської традиції.
Але унікальність Воронця, яка відрізняє його від традиційного візантійського живопису та його нейтрального золотого тла за персонажами, представлена саме у таємничому синьому кольорі, який домінує над барвами по усій території монастиря. Фрески Воронця знані саме цим інтенсивним синім пігментом тла, що набув назви «воронецька синь». Його склад і сьогодні, вже більше як 500 років після заснування монастиря, залишається загадкою. Для всіх — крім, хіба що, ченців, які й досі свято бережуть живий колір будівлі.