Україна

«Вербна неділя» єпископа Віталія Кривицького

26 Червня 2017, 15:45 3892 Ірина Єрмак

Найкраще, що може зробити журналіст для читачів свого видання, — це розповісти про подію з усіма потрібними подробицями, так, аби навіть запізнілий чи віддалений (географічно) читач зумів відчути й немовби сам пережити те, що відбулося. Те, що можна прочитати лише на нашому сайті, так, як можемо розказати тільки ми.

А особливо коли йдеться про такі значущі події, як висвячення єпископа, на яке дієцезія чекала цілий рік. Яким був той день, що вже вписаний в діяння Вселенської Церкви в Україні, її центральної дієцезії, нашого столичного міста і його давньої історії з християнами західного обряду…

Сотні років чекання

Останнім єпископом, до чиєї юрисдикції входили усі території нинішньої Києво-Житомирської дієцезії, був Каспар Цецішевський (кінець XVIII ст.). Саме він встиг посісти і Київську, й Житомирську, і Луцьку кафедри. 1798 року, коли було ліквідовано Київську дієцезію, обійняв посаду єпископа луцького та житомирського. Відтоді Київ не мав власної єпископської кафедри аж до 2011 р., коли було рукоположено архиєпископа Петра Мальчука. Повноваження Цецішевського охоплювали набагато більшу територію, ніж Київщина, чи Житомирщина, чи Чернігівщина — він був архиєпископом для всіх католиків від Мінська починаючи, а це вже й не Україна. Але він не був висвячений у Києві. Навіть Ян Ожґа (XVII ст.), який переніс єпископську кафедру до Києва, був свячений у Львові. Коли відбувалися — і чи відбувалися взагалі — свячення римо-католицьких київських єпископів у самому Києві, сказати складно. Можливо, треба сягнути аж по часи Йосифа Верещинського (XVI ст.), який був призначений єпископом Київським 1592 року і мав свою резиденцію у Фастові, перейменувавши його у Новий Верещин.

І ось, недавньої суботи, у храмі на Володимирській гірці зібралося чимало люду Божого, сестер і братів — богопосвячених, а також священиків та єпископів, аби спільно молитися у величній історичній урочистості: у Києві святять «свого» єпископа. Я пишу це спеціально, не для гарного слівця, а для усвідомлення: ці свячення воістину були історичними. Щонайменше 400 років Київ чекав на таку подію.

І як було гарно дивитися на це зібрання, дивитись, як золото капітелів колон і карнизів під головним куполом немовби відбивається, відсвічує у цілому озері золотих орнатів, що зайняли повністю весь внутрішній простір чималенького храму. Самих тільки священиків того дня було 170!

 

Із вітального слова від священиків, виголошеного о. Віктором Маковським:

Ми сьогодні радіємо, що дім Києво-Житомирської Церкви знов може тішитися  присутністю батька. Сьогодні тут, у столиці України, у стародавньому місті Києві, в цьому конкафедральному соборі св. Олександра на Володимирській гірці, ми всі були свідками історичної події — свідками єпископських свячень нового, 63‑го пастиря столичного й князівського міста Києва.

Як подають хроніки, від 950 року, коли був призначений місійним єпископом Руси святий Лібутій, почалась історія Католицької Церкви над пагорбами Києва. Знаємо його наступників: святих Адальберта, Боніфатія і Бруно. Однак не знаємо, чи звершувалась єпископська ординація в самому місті за княжих часів.

Також не знаємо, чи це відбувалося в Середньовіччі, в кафедральному соборі, на віддаленій звідси за декілька кілометрів київській горі — Біскупщині, де була кафедра єпископів Київських та Чернігівських.

Знаємо, а багато з нас, тут присутніх, були свідками єпископських свячень владики Яна Пурвінського в Житомирі, в катедрі св. Софії, яку переніс до Житомира Києво-Чернігівський єпископ Йоан Самуїл де Осса Ожга в далекому 1724 році. Сьогодні від імені пресвітерату Києво-Житомирської Церкви, хочу зичити Вам, владико ординарію, дарів Святого Духа.

Цей Дух Святий зійшов сьогодні на Вас у таїнстві повноти священства, і як нововисвячений єпископ Києво-Житомирський Ви звершували, а ми вам співслужили, першу Святу Месу, вже як наш новий єпископ ординарій, наш батько.

«Ласкаво просимо»

Перебіг урочистого богослужіння сайт CREDO вже представив своїм читачам. Тому я тільки виділю кілька моментів у тому, що говорилося, — того, що виглядає ключами на майбуття і може читатися набагато глибше, ніж просто принагідне слово.

Єпископ Віталій Скомаровський, ординарій Луцький і Апостольський адміністратор Києво-Житомирський на час вакантності кафедри:

— Хочу сказати сердечне «Ласкаво просимо!» єпископу Віталію Кривицькому. Ваше Преосвященство! В річницю, коли св. Йоан Павло ІІ перебував і молився тут, у Києві, в столиці нашої держави, хочемо огорнути Вас молитвою і просити в Бога благословення на Ваше служіння.

У кожного, звісно, свої думки й асоціації. Коли єпископ Віталій Скомаровський промовив оце «Ласкаво просимо!», в мене перед очима постало старе фото храму св. Олександра. Приміщення, з якого викинули Бога і вигнали Його Церкву. Будівлю планетарію Київського університету (з 1952 р.). «Мы на небо залезем, разгоним всех богов». Поштівка з підписом «Планетарій» представляла храм св. Олександра з великим транспарантом над входом: «Ласкаво просимо». Що ж, я би сказала — нарешті історичне відлуння цих слів зімкнуло своє довге коло, яке заточилося аж на ХХІ століття…

З інтерв’ю владики Скомаровського для сайту CREDO:

— Я вже передав справи по Києво-Житомирській дієцезії новому єпископу. Як кажуть, одного хреста зняли — він його несе! У мене залишилася Луцька дієцезія.

Дякую Богові за цей рік. Я вважаю, що мені вдалося виконати завдання, прийняте рік тому по смерті архиєпископа Петра — втримати діцезію і передати її наступникові. Якби він пішов на заслужений відпочинок, то, звісно, перед цим упорядкував би справи і передав іншому. А так як він відійшов від нас раптово, то в керуванні дієцезією залишилися справи, зрозумілі йому самому як керівникові, але не зрозумілі для когось іншого. Це не був простий рік, але, слава Богу, вдалося все впорядкувати, вирішувати поточні справи. Ще вчора я цим займався — наприклад, висвятив у Житомирі нового священика, о. Сергія Кагановича. Тепер Екселенція Віталій буде думати, куди його призначити. Справи йдуть! Звісно, чимало питань ще виникне у процесі праці нового ординарія. Але ж я нікуди не діваюся, буду на зв’язку, він завжди зможе мені зателефонувати або зустрітися, за потреби. А він матиме ту саму допомогу, яку мав і я в роботі для дієцезії: курію, яка продовжує вести справи. Це насамперед о. Віталій Безшкурий, канцлер, с. Людмила Саганівська, секретарем був о. Матеуш Адамскі (зараз він віце-ректор семінарії). Вони допомогли мені у керуванні справами дієцезії, бо я ще мав і свою Луцьку. Завдяки їм, власне, я не був змушений перебувати тут постійно, зумів займатися обома дієцезіями.

За цієї нагоди я хотів би також подякувати духовенству та вірним Луцької дієцезії — що вони мене відпускали і давали собі раду, поки мене не було.

Повноваження

Перш ніж уділяти єпископські свячення через покладання рук, за апостольською традицією, Церкві Божій — тобто всім зібраним у храмі — було представлено буллу Святішого Отця Франциска. Це мій улюблений момент у єпископських свяченнях: вікарій Христа своєю владою підтверджує обраність конкретного священика Богом на служіння «старшого» у Церкві, а його представник надає зібраній Церкві це підтвердження. Призначення єпископа — це насправді лише в другу чи третю чергу кадрове чи політичне питання. Насамперед це співпраця люду з Богом, через Першоієрарха. Люди просили єпископа — їм його представляють: ось, легітимний, повноправно призначений, дивіться документ. Ви його зараз приймаєте.

(Хто як — не знаю, але я геть не здивувалася, почувши про призначення молодих єпископів в українську Церкву. Бо я цей рік молилася саме про молодого, беручкого, кмітливого, медіального священика. Просіть — і буде вам дано!)

Із булли Папи Франциска:

«Любов досконала та щира, що походить із чистого серця, доброго сумління та справжньої віри, спонукає нас до пошуку всіляких шляхів, які провадять людей до вічного спасіння. Коли ж вельмишановний брат архиєпископ Петро Геркулян Мальчук, Києво-Житомирський єпископ, брав участь у Євхаристійному конгресі у Гродно, його життя несподівано обірвалося. Тому ми поспішаємо призначити його наступника, щоби церковна спільнота не залишалася сиротою без свого управителя.

Ми знаємо тебе, возлюблений сину, як знавця Божественних та людських справ, а також що ти піклуєшся про духовне життя. Тому вирішуємо обрати тебе єпископом цієї дієцезії. Нашою Апостольською владою призначаємо тебе єпископом кафедри Києво-Житомирської Церкви, уділяючи належні права й накладаючи відповідні обов’язки, що випливають із цього уряду. Тебе зобов’язує здійснення обряду визнання віри згідно з нормами канонічного права, а також присяга вірності нам і нашим наступникам, яку ти проголосиш згідно зі встановленими формулами та прийнятими звичаями.

Зберігаючи визначені літургійні приписи, ти отримаєш єпископські свячення від будь-якого католицького єпископа, де завгодно поза містом Римом. Про це наше послання ти повідомиш духовенство та вірних довіреної тобі дієцезії, щоб вони належно тебе прийняли як свого духовного наставника, смиренно тобі корились і в добрих намірах ревно тобі допомагали.

Отож, приймаючи це важке завдання, безустанно випрошуючи собі Божу допомогу, пам’ятай, що ти пастир, який має віддати Господу звіт про довірених тобі овець. Особливо ж навчай, що вічне спасіння осягається через віру в Ісуса Христа, який приносить своє милосердя та мир тим людям, що наближаються до Нього; а також наслідуй приклад святих пастирів і найпобожніше почитай Преславну Діву Марію, безустанно підносячи до Неї свої молитви, адже Розарій чинить нас будівничими миру в світі.

Видане в Римі, у святого Петра, 30‑го дня місяця квітня 2017 року Господнього, п’ятого року нашого понтифікату.

Франциск».

«Не залиште мене»

Церква прийняла свого нового «старшого», який має спадкоємство від Апостолів, через рукоположення, як це завжди відбувається у Вселенській Церкві, що зберегла тяглість свячень. Церква виразила це молитвою та співом. Особливо гарно це сприймалося у великому храмі, коли за голосом органістки, яка вела Літанію до всіх святих, слідом ішло відлуння людських голосів, ніби хвиля. Оцей «морський прибій» спільної молитви, яка єднає сотні в одне, шумував аж попід розписаний святими купол, справляючи насправді величне враження. Нунцій Клаудіо Ґуджеротті у своїй проповіді сказав, що єпископ Віталій виріс на морі та звик до широких горизонтів, а в Києві моря нема, — та в цей момент таки подумалося, що певною мірою море «прийшло» слідом за своїм єпископом.

Нововисвячений дієцезіальний єпископ дякував усім, починаючи з Господа Бога, «який мене постійно дивує». Думаю, з його слів варто виділити кілька важливих пунктів.

— Хочу також подякувати моїм хрещеним батькам, за дар віри, якого вони мене навчили, яким захопили і провели для мене ініціацію в життя цілої Церкви.

— Дякую молоді, до якої відчував і відчуваю себе покликаним. Хочу дякувати їм за присутність у моєму житті — не тільки за те, що слухали, але й що надихали своїм динамізмом, своїм завжди молодим життям. Сьогодні прошу вас: не дайте мені загубитися серед дорослих і поважних «вуйків». Я хочу далі служити вам!

— Всім, із ким ми працювали ці роки пліч-о-пліч, із ким ми йшли разом до Господа і будували Царство Боже там, де Господь нас поставив: нехай далі нам дарує свої благословення.

— Святішому Отцеві Франциску — за те, що почув волю Божу і призначив мене єпископом. Я не гідний цього, і відчуваю це кожним, сказати б, грамом свого невеликого тіла; але дуже велика йому подяка: я буду молитись за нього!

— Тим, хто допомагав мені матеріально і духовно у цей нелегкий час підготовки, ділився пізнаним Словом: нехай, коли для вас надійде день випробування, біля вас будуть такі ж надійні і добрі люди, як біля мене.

— Всім, присутнім у храмі: дуже дякую вам за присутність у моєму житті в сьогоднішній день. Дякую, що ви є поруч. Сьогодні, в урочистість Народження Йоана Хрестителя, я переживаю свою «Вербну неділю». Коли дійду до Великої П’ятниці — не залиште мене також!

Служитиме майбутньому Церкви

Нововисвячений єпископ був цілком щирий і мав рацію в подяках, бо урочистість була підготовлена на найвищому рівні. Хор храму св. Олександра підготував принагідні співи, починаючи з «Ось великий священик» (Ecce sacerdos magnus), який виконується на урочистий вхід єпископа. Цей твір пролунав латиною, українською, російською, польською та німецькою мовами.

Аби зібрані вірні добре розуміли хід урочистого богослужіння, перед кожною його наступною частиною з амвону лунало пояснення. Його зачитував давній парафіянин, директор релігійної місії «Карітас-Спес» Дмитро Парубець, учасник АТО.

Євангеліє дня проспівав брат-францисканець Симон Байдацький, який відбуває свій послух у Баранівці на Житомирщині. Неможливо було не згадати в цю мить Святу Месу на аеродромі «Чайка», яку служив Йоан Павло ІІ. Того дня Євангеліє також було співане: його виголосив о. Олег Сартаков, колишній парафіянин цієї самої київської парафії св. Олександра…

Богослужіння вмістило в себе всі вітання, консекрацію, проповіді, принагідні побажання, і при цьому не було «безрозмірним», як то інколи стається. Хто хотів привітати нового єпископа, вручити йому букет чи заспівати йому пісню, міг це зробити після завершення урочистості, після благословення, яке він уділив, «ділячись із вами даром, який отримав не для себе».

Певною мірою, «не для себе» мали співбрата салезіанці, які його відпустили в Київську Церкву. Втім, о. Віталій зовсім не єдиний виняток, навіть на найближчих нам землях: присутній на свяченнях єпископ-помічник Мінсько-Могилівський Олександр Яшевський — також «родом» із салезіанців.

— Насамперед, звісно, ми заносимо велику подяку Богу, — сказав він для CREDO. — Бо коли приходить новий пастир — новий батько — такої великої спільноти, як Києво-Житомирська дієцезія, то це насамперед велика подяка Богові за Його благодать для кожної людини. А другий момент цієї радості — що новий, молодий єпископ, який ось розпочинає своє служіння, походить із салезіанської сім’ї, де в особливий спосіб живе харизма св. Йоана Боско. Ми з єпископом Віталієм — немовби «двічі брати»: у святому Доні Боско і в єпископстві. В салезіанській родині панує особлива турбота про молоду людину: як казав св. Йоан Павло ІІ, «молодь — це майбутнє Церкви, майбутнє цілого світу». Отож це велика радість, що той, хто має особливу харизму служити молодій людині, у Києво-Житомирській дієцезії починає своє служіння у дусі св. Йоана Боско.

 

 

 

 

 

 

 

 

Фото: с. Анна Котвицька
Автор висловлює подяку архівісту Ганні Путовій, парафіянці храму св. Олександра, за історичну довідку.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

Київ
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books Pizzeria Palokka on blogi ruoasta, puutarhanhoidosta ja tee-se-itse -projekteista, jossa jaetaan reseptejä, puutarhavinkkejä ja luovia ideoita. kivi-javihertyo.fi Vinkkejä elämiseen, ruokaan ja siivoukseen - kaikki mitä tarvitset mukavuuteen yhdessä paikassa! Source Χρήσιμες συμβουλές και κόλπα για κάθε μέρα Poznejte Dumeto, váš průvodce světem domácího designu a dekorací. Inspirujte se trendy a nápady pro krásnější bydlení!