Роздуми над Словом Божим на XVI Звичайну неділю, рік А
Ісусова притча про кукіль і пшеницю, які зростають разом аж до жнив, тобто до Суду, вчить реалістичного і зрілого підходу до світу, в якому ми живемо. Добре збіжжя і бур’ян ростуть упереміш, користуючись тими самими благами природи: сонцем, дощем, ґрунтом. Подібно «Бог велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних» (Мт 5, 45). За весь час людської історії не бракувало спроб побудувати ідеальне суспільство, в якому «кукіль» був би відсутній. Згадаймо хоча б утопічні проекти Жана-Жака Руссо чи жахливі експерименти комуністичної ідеології. Але й серед християн не бракує тих, хто вірить у побудову раю на землі. Ось лишень засукаємо рукави і докладемо ще більших зусиль…
Хоч би якими правильними видавалися ці міркування (хто ж заперечить, що зі злом слід боротися; що слід викорінювати пагони злого в нашому серці; що слід жертовно працювати для перемоги добра!?), вони потребують двох уточнень. По-перше, як довго цей світ існуватиме — аж до другого приходу Спасителя, — ми стикатимемося зі злом. Воно буде постійним викликом людині, пробним каменем її віри та вірності Богові; зрештою, шансом проявити себе й утвердити у протистоянні його силам. І по-друге, ніякі людські зусилля неспроможні остаточно подолати зло, бо воно походить від «ворога», одвічного неприятеля людини, який на місце вирваних будяків постійно підсіває нові. Перемогти зло може лише Бог, а ми, займаючи ту чи іншу поставу, співпрацюємо з Ним… або з «ворогом».