Останній день перебування Папи Франциска в Колумбії, 10 вересня 2017 р., був присвячений темі гідності людської особи і правам людини.
Франциск рано вранці попрощався з персоналом Апостольської нунціатури, де мешкав під час своєї ХХ Апостольської подорожі, й виїхав до аеропорту, бо у планах візиту ще було перебування у Картахені («Індіанському Карфагені», Cartagena de Indias), а до неї від Боготи — 650 км. 1986 року це місто відвідав св. Йоан Павло ІІ. Розташоване над Карибським морем, це одне з найпрекрасніших міст Колумбії та всієї Америки, тому воно стало активним туристичним центром.
Першим пунктом візиту було освячення наріжних каменів для будинків колишнім безпритульним та для справи Таліта Кум. Ця організація об’єднує черниць і ченців із 70 країн світу, які займаються протидією торгівлі людьми, експлуатації людини та проституції. Освятивши камені та відвідавши один із уже діючих домів цієї Справи, Папа подався до храму св. Петра Клавера. Там він зустрівся, зокрема, з групою колумбійських єзуїтів, а також (оскільки неділя це по всій планеті неділя) помолився з вірними традиційний «Ангел Господній».
Після єзуїтів Папа зустрівся з домініканцями, які неподалік мають свій храм і монастир св. Домініка. Домініканці були першими католицькими монахами у Колумбії. По обіді Святіший Отець зустрівся з вірними, які чекали на нього у порту Контесар, де відслужив Святу Месу. Далі на нього чекали наступний переліт, прощальна церемонія і дорога до Рима.
Саме в Картахені з Папою сталася маленька прикрість, яку преса відзначила окремими публікаціями. Коли папамобіль проїжджав вулицями Картахени, водій був змушений у певний момент трохи різко загальмувати, і Папа вдарився. Йому тут же надали «першу медичну допомогу», тобто приклали льоду до вдареного місця і заклеїли пластирем, зате вигляд Франциска з розсіченою бровою і синцем під оком декого вразив.
До місця богослужіння Папу доправили гвинтокрилом, і просто у повітрі благословив статую Матері Божої «Nuestra Señora de Bahía», що стоїть при вході до порту Контесар. На Папу чекали близько 800 тис. віруючих. Біля вівтаря були мощі св. Петра Клавера і св. Марії Бернадети Бютлер. Музична оправа літургії була збудована на веселих карибських та африкансько-колумбійських ритмах.
Ніхто не є аж настільки загубленим, щоб не заслуговувати на нашу турботу, близькість і прощення, — сказав Святіший Отець у проповіді. Зло, скоєне кимось одним, це виклик для нас усіх, але залучає насамперед жертву; то вона покликана до ініціативи, аби той, хто скоїв щось недобре, не згубився в житті остаточно. Картахену Папа назвав «колумбійською столицею прав людини», бо там, у санктуарії Петра Клавера (який став святим, бо захищав права людини!) триває справдження та спостереження, як ці права розвиваються і як вони реалізовані.
Під час цієї подорожі, зазначив Франциск, йому довелося вислухати чимало свідчень людей, яким завдали зло. І часто це невиправні втрати. Але саме від цих людей він почув, що вони зробили перший крок до примирення. Тому що замало самого інституціонального порозуміння між політичними чи економічними групами: аби зло було виправлене, має відбутися особиста зустріч.
«Головний автор, історичний суб’єкт процесу примирення — це люди та їхня культура, а не якийсь клас, група чи еліта, — але всі люди і їхні культури. Нам не потрібні проекти, підготовлені кількома і скеровані до кількох, до освіченої меншості, яка прагне перейняти монополію на вираження загальних почуттів народів чи суспільств. Ідеться про порозуміння, аби жити разом; ідеться про суспільний і культурний пакт», — сказав Папа, опосередковано цитуючи свою адгортацію «Радість Євангелія» (див. п. 239).
У мирному процесі, зазначив Франциск, обов’язковим є також залучення інституцій, бо завдяки ним реалізується справедливість, жертвам гарантують пізнання правди. Однак віра вимагає від нас діалогу «віч-на-віч», бо це щось більше, ніж відшкодування. На культуру смерті й відкинення треба відповісти культурою життя і зустрічі. Спільний дум будується на загальному братерстві та пошані до святості кожного людського життя.
Трапляється, сказав Папа, що друга людина замикається в собі, не бажає змін і триває у чиненні зла. Тут він звернув увагу на нищення довкілля, утиски в праці, проституцію і торгівлю людьми. Однак особливий наголос Папа зробив на наркоманії. Відомо бо, що під кінець ХХ століття Колумбія стала світовим лідером у виробництві та розповсюдженні коки і кокаїну, а також одним із головних на планеті експортерів героїну.
«Я думаю про вражаючу драму наркоманії, від якої певні люди мають прибутки, легковажачи моральними та громадянськими законами. Це зло безпосередньо влучає у гідність людської особи і поступово нищить образ Божий, на який ми були створені. Я рішуче засуджую лихо, яке принесло там багато смертей, зміцнюване і підтримуване людьми без совісті. Не можна гратися з життям наших братів ані маніпулювати їхньою гідністю. Я закликаю знайти способи покласти край торгівлі наркотиками, яка сіє тільки смерть і нищення, ламаючи стільки надій і нищачи стільки сімей!» — сказав Папа.
На завершення проповіді Франциск послався на гасло цього паломництва, пояснюючи, що означає «зробити перший крок».
«Це насамперед вийти назустріч іншим із Христом. А Він нас просить, щоб ми завжди робили рішучий і конкретний крок до братів, відмовляючись від претензій на те, аби ми були прощені, самі не прощаючи, аби ми були люблені, самі не люблячи. Якщо Колумбія прагне стабільного і тривалого миру, то вона покликана невідкладно зробити крок у тому напрямку, який є напрямком спільного блага, рівності, справедливості, пошанування людської природи та її вимог. Існує вимога будувати мир, “промовляючи не язиком, а руками і ділами” (св. Петро Клавер) та разом підводячи погляд до неба. Він може розв’язати те, що нам видається неможливим. Він обіцяв бути з нами аж до кінця часів! Він не залишить безплідним такі великі зусилля».
Проповідь Папи, яка фактично стала промовою, не раз переривали гучні аплодисменти.
На завершення Меси узяв голос архиєпископ Хорхе Енріке Хіменес Карвахаль СІМ. «Уся Колумбія чекала на Тебе, — сказав він до Папи. —- Під час цих днів ти допоміг нам, щоб ми у світлі Євангелія “зробили перший крок”, аби будувати батьківщину на справедливості, мирі, милосерді й правді. Сьогодні ціла країна говорить мовою надії, і ми зобов’язуємося жити більш гідно та більш по‑людськи. Ми — знаряддя миру. Святіший Отче, дякуємо, що ти відвідав наш край, що приніс нам надію. Вся Колумбія молиться за тебе!»
Дякуючи за приготування цього візиту, Франциск іще раз заохотив Колумбію, аби шукала миру і примирення. «Не обмежуймося “вчиненням першого кроку”, але йдімо надалі разом на щодень, аби вийти назустріч іншому, в пошуках згоди і братерства. Ми не можемо зупинитися. 8 вересня 1654 року тут помер св. Петро Клавер, після 40 років добровільного рабства, невтомної праці заради найбідніших. Він не зупинився, після першого кроку настали інші, і ще інші, і далі. Його приклад велить нам виходити поза власні обмеження і йти на зустріч із ближнім. Колумбіє, твій брат потребує тебе, вийди йому назустріч з обіймами миру, із поцілунком миру, як вільна від усякого насильства, як “невільники миру назавжди”», — сказав Папа.
Після Святої Меси Франциск поїхав в аеропорт на прощальну церемонію. Там на нього вже чекав президент Хуан Мануель Сантос із дружиною. Вони обоє пішли на коротку приватну розмову з Папою. Потім було прощання делегацій, Папі представили короткий, але дуже барвистий виступ відомого карнавального колективу, і Франциск піднявся у літак, аби знову подолати пів-планети у своєму первосвященицькому служінні.
Повернувшись до Рима, Папа, за своїм звичаєм, насамперед подався до храму Санта Марія Маджоре, де подякував Богородиці в Її іконі «Спасіння римського люду» за свою подорож.
Переклад CREDO за матеріалами: Radio Watykańskie
фінансово.
Щиро дякуємо!
