Серед усіх відносин у сімейному житті відносини між свекрухою та невісткою завжди були найбільш напруженими.
І хоча можливо, щоб ці дві жінки були близькими одна одній, однак дуже-дуже часто відносини між ними напружені (або й гірше), а тимчасове перемир’я порушується кожних кілька місяців. Використання слова «перемир’я» наводить на думку про війну, і це так: часами ці відносини нагадують поле бою.
Але чому? Якщо триває війна, то де свекруха і невістка проводять лінію вогню? В чому полягає конфлікт? Здається, відповідь проста: боротьба іде за чоловіка/сина.
Хлопці потребують мам
Аби це краще зрозуміти, нам слід спочатку зазначити унікальний зв’язок між матір’ю та сином. Стосовно синів, дослідження показали безумовно, що без відповідної прив’язаності до матері шанси особи чоловічої статі стати ґвалтівником чи проявляти інші невпорядкованості значно зростають. Стосовно дівчат це не так. (Дівчата і жінки, загалом беручи, не мають схильності до фізичного насильства так, як хлопці та чоловіки). Тож хоча й часто наголошується, як сильно хлопці потребують татів, які зможуть виховати їх справжніми чоловіками, — правда й те, що у відповідний час, у перші роки життя, саме через материнський зв’язок хлопець вивчає ті уроки, які йому згодяться, коли він стане чоловіком. Він навчається правди про любов через її погляд і її турботу. Іншими словами, чоловік стає чоловіком, але ми хочемо більше, ніж просто чоловіка: ми хочемо джентльмена-християнина — і власне мама вкладає лагідність (англ. — gentle) у джентльмена.
Стосовно матері, її прив’язаність до сина також унікально сильна порівняно зі зв’язком мати-донька. Донька, стаючи жінкою, зросте більше схожою на матір. А син, навпаки, не схожий на неї. Він дедалі більше прив’язується до чоловіків і друзів, на яких буде схожий. У підлітковий період він особливо прив’язується до батька. Тому стосунки мати-син стають дедалі більш віддаленими, навіть якщо зв’язок нерозривний (згадайте про Ісуса, який «покинув» Марію під час публічного служіння для виконання «справ Отця»). Це не означає, що зв’язок стає менш люблячим або менш близьким. Але в певний момент вони пізнають одне одного як чоловік і мама, а не хлопець і мама. Між цим є різниця.
Необхідне розділення
Однак, хоч би яким особливим був цей зв’язок, хлопець повинен «відчепитися від маминої спідниці», бо інакше він ризикує стати «мамусиним хлопчиком». Причиною того, що ми називаємо дорослого чоловіка із нездоровим прив’язанням до матері «маминим хлопчиком», є те, що частина процесу змужніння полягає у відповідному відокремленні від материнського нагляду. Якщо відокремлення не відбувається, елемент юнацькості залишається.
Для матерів це може бути важко, бо для синів вони мають особливе місце у своєму серці. До речі, вчені виявили ДНК синів, «накопичені» в мозку, серці та інших органах матерів. «Марія зберігала все це у своєму серці…» Нам уже давно відомо, що зв’язок між матір’ю і сином — дуже глибокий; однак ці дані підтверджують, що син буквально зберігається в матері!
Це розділення необхідне для того, щоб чоловік покинув одну жіночу особу — матір і перейшов у єдність з іншою жіночою особою — жінкою. Подружжя вимагає повного самодарування, тому чоловік не може зберігати хлопчачої любові до матері, повністю віддаючись своїй жінці. «Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом» (Мт 19, 5).
Нелегка нова істина
Для матерів це розділення є важким. Однак часто відчуття відкинення вона не відчуває до миті весілля, коли маму цілком і повністю «заміняють» у ролі першої жіночої любові в житті мужчини. Ця мить може бути моментом, коли все змінюється у відносинах між матір’ю чоловіка і його нареченою, бо, власне так і має бути. Саме тому і тоді виникає напруженість: матір — можливо, підсвідомо — звинувачує нову жінку в своєму відчутті відкинутості, а якщо вона ще мала життєву історію зради з боку чоловіка, то ці відчуття можуть пробудитись і призвести до безпричинної злості щодо нової пари.
Нова жінка, зі свого боку, інколи може відчувати, наче свекруха намагається чинити забагато впливу на сина і відчувати дивного типу ревнощі або й певну зраду — вона прагне усього його серця! І це стає ще більшою проблемою, якщо син і справді залишається прив’язаним до своєї матері.
Якось ми з дружиною зустріли сусідку біля поштової скриньки і почали обговорювати її нещодавно одруженого сина. «Вона мені насправді подобається, — повторювала сусідка, ‑‑ але мені просто сумно». Ми не питали її про те, що вона думає про наречену свого сина: ми лише запитали, як у неї справи. Їй було сумно, бо на весільній церемонії вона усвідомила, що її «замінили» в ролі найважливішої жінки в житті її сина. Звісно, у неї були дивні почуття до молодої нареченої, яка замінила її. Саме тому вона продовжувала запевняти нас, що їй до вподоби «нова жінка» в житті її сина; однак саме через неї вона почувалася так.
Ще одна подружня пара розповіла про нові реалії подружнього життя так: «До весілля ми (невістка і свекруха) були наче найкращими друзями. Але після весілля — в сам день весілля — усе наче змінилось, і тепер наші відносини просто драматичні. Я не знаю, що сталося!»
Прийняти реальність
Тож що ми можемо зробити? Що ж, як відомо, інтерперсональне напруження і сімейні рани важко подолати; але найкращий спосіб зменшити потенційне напруження (незважаючи на те, чи «ми» це наречені, сини чи матері) — це визнати правду і просити про благодать.
Матері повинні прийняти те, що їхні сини — мужчини і чоловіки. Це означає, що мама повинна в його домі підкоритись його авторитету й більше не намагатися впливати на його вибір і напрям провадження його сім’ї. Вона більше не має над ним влади. Вона мала свій шанс, а тепер він виріс. Вона ніколи не повинна говорити зле про його дружину, аби відновити свій зв’язок із сином, а також не повинна нав’язувати йому провину, щоби знову прив’язати до себе, чи робити те, що вона вважає правильним.
Сини повинні прив’язатися до своїх жінок і не сіяти непотрібного напруження, наприклад, обговорюючи з матерями те, чого не обговорювали з дружинами, або шукаючи маминої поради чи згоди, як це роблять хлопчики. Вони повинні поважати і шанувати своїх матерів так, як наказує Бог чоловікам. Вони повинні цілком і повністю віддати себе своїй дружині
Жінки також повинні поважати своїх свекрух, із відповідною повагою та вдячністю за дар їхнього чоловіка. Вони повинні шукати в них наставників і, в найкращому разі, розвивати дружбу з матерями, об’єднану на їхній спільній любові. Й хоча інколи вони можуть відчувати напруженість, однак вони одружилися з чоловіком, який походить із конкретної сім’ї, тому повага тут є важливою. Якщо матір не здатна на такі відносини й не хоче «відпускати» сина —дружина може співчувати їй та зосередитися на взаємній довірі з чоловіком, щоб напруження не перешкоджало їхній подружній єдності й не ослаблювало її.
І в усьому цьому ми повинні пам’ятати: на те, щоб чоловік і жінка об’єднались у священному подружжі, є Божа воля. Ми знаємо, що плодом цього союзу є діти, і що усі ці відносини є добрими і здатними до святості та давання життя. І навіть якщо вони напружені й важкі — думаю, що потенційні перешкоди також створюють нагоду для ближчого зв’язку та більшої любові, якщо ми дозволимо істині і благодаті дати нам світла, аби розгледіти одне одного.
Джейсон Крейг, Аleteia
За матеріалами: Католицький оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
