Ісус вчить нас молитви

Роздуми над  Словом Божим на вівторок ХХІІІ звичайного тижня, рік І

Ісус вчить нас молитви не лише словами, але й особистим прикладом. Перед важливими подіями Ісус Христос завжди йшов на молитву в самотні місця, найчастіше на пагорби чи невеличкі гори. Він радить нам, щоб ми намагалися молитися не в людних місцях: «Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт 6, 6).

Якщо подивимось на цю пораду і особистий приклад Ісуса в молитві, то зрозуміємо, що Йому йдеться не тільки про те, щоб уникати фарисейської поведінки в молитві (тобто молитися для того, щоб мене хвалили), але передусім щоби пам’ятати, що Бог є Таємницею, що Він поза цим світом, вищий від нього, і тому всі наші земні уявлення будуть сильно перешкоджати в зустрічі з Ним. Ісусу йдеться також і про те, що молитва є інтимною подією людини, тобто — глибоко особистим вчинком, а тому повинна бути максимально вільною. В молитві людина повинна бути максимально правдивою, тобто такою, якою вона є: не скриваючи нічого ні від себе, ні від Бога, з яким зустрічається на молитві.

Мене завжди непокоїть, коли я бачу, як людина змушує себе до якихось піднесених почуттів під час молитви і шкодує, що, наприклад, сьогодні не відчула «чогось такого», коли молилася. Такі люди часто сповідаються з того, що «погано» молились. У моєму розумінні «погано» — це саме тоді, коли увагу кладемо на почуття, а не на те, щоби сказати Господу правду про себе, хоч би якою вона була. Згадаймо, що Ісус Христос у Гетсиманському саду відверто просив свого Отця: «Отче, коли Ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не Моя, а Твоя буде воля!» (Лк 22, 42) — тобто Він не приховував перед Отцем, що боїться, не ховав своїх справжніх почуттів. Ці слова Ісуса в Гетсиманській молитві багато чого нас вчать. Ісус Христос, хоча і був Сином Божим, не виконує волю Божу автоматично, як робот, але під час молитви Його людська воля і воля Божа зустрічаються і людська воля приймає волю Божу з любові. Йдучи далі, розуміємо, що наше істинне смирення (прийняття Божої волі з любові до Бога) може народитися саме в молитві, яка є особистою зустріччю з Богом Отцем. Оскільки любов противиться всякому примусу, то й молитва має бути максимально вільною передусім від внутрішніх примусів до удавання, до нещирості. Лише в цьому випадку вона може дати добрі плоди.

Усамітнитися на молитві, отже, значить допомогти собі в тому, щоб позбутися зовнішнього і внутрішнього примусу до неправдивості, нещирості, усіляких масок. У повсякденному житті ми майже автоматично надягаємо на себе маски пристойності і ввічливості: цього вимагає від нас соціальний статус, прагнення щось для себе отримати, страх перед відкиненням іншими тощо. Ми так звикаємо до певних масок і певних способів поведінки, що вже ототожнюємо себе з такою поведінкою. Господь не хоче розмовляти з маскою, бо вона — штучна. Він хоче зустрітися особисто зі мною, і любить Він мене, а не мою маску. Для Нього не такі важливі мої гріхи, як важливо, щоб я був перед Ним таким, який я є.

Поки ми не навчимося бути самими собою в молитві, доти не зможемо справді погодитися з волею Божою в нашому житті.