Серце самарянина

Роздуми над Словом Божим на понеділок ХХVІІ звичайного тижня, рік І

Законовчитель знав відповідь на питання, яке поставив Ісусу Христу: «Учителю, що маю зробити, аби успадкувати вічне життя?». Запитуючи Ісуса, він можливо вже радів з того, що своїми додатковими питаннями заведе Ісуса з Назарету в глухий кут: адже той, Син теслі, аж ніяк не міг прочитати стільки книжок, порозмовляти зі стількома вчителями, як він — досвідчений вчитель Мойсеєвого Закону.

Ісус у відповідь, скеровуючи увагу на закон Мойсея, не обмежується сухими викладками та філософськими роздумами на цю тему, а переходить до того, що законовчитель повинен був знати та чим мав жити: наводить притчу про милосердного самарянина і таким чином відкриває слухачам глибинний сенс закону.

Закон Божий глибоко прописаний в наших серцях, в нашому сумлінні. Господь через Мойсея дав нам заповіді, бо часто нам важко почути голос сумління, а вони (заповіді Божі) служать орієнтирами, завдяки  яким ми можемо не втратити чуйності нашого серця до Голосу Бога в ньому. Що відрізняє левіта та  священника від самарянина, який проходив тією самою дорогою? З одного боку — і левіт і священник дуже добре знають закон Мойсея, можливо навіть щоденно чують або читають написане Слово Боже, а самарянин — ні. Проте самарянин слухняний голосу свого сумління, чує голос свого серця (див Лк 10, 33). Він не заглушив сумління сотнею додаткових приписів і тому виконує суть Закону Божого — вчинок милосердя…