Літургійні читання східного обряду та роздуми із журналу «Скинія» на 7 жовтня
Спробуємо поставити себе в когорту праведників і будемо оплакувати не тих, хто вмирає, а тих, хто завершує життя, опанований злом. Землевласник, коли бачить пшеницю, що розклалася, не плаче. Навпаки: коли бачить, що вона в землі залишається твердою, — боїться і тремтить. Коли бачить, що вона псується, тоді радіє, тому що зіпсування є початком її майбутнього пагінця.
Та й ми будемо тішитися, коли тлінний дім розкладається, коли людина сіється. Не дивуйтеся, що апостол сьогодні назвав поховання сіянням, це краще, ніж сіяння. Після нього настають смерть, праця, небезпеки, турботи, а після цього, якщо будемо праведно жити, вінці та нагороди. (…) Раптово все стається, і людина, яка відходить, вступає не в складне земне життя, а туди, де не має ні хвороби, ні печалі, ні зітхання.
Якщо жінка потребує захисту і потім плаче за чоловіком, нехай приступить до спільного для всіх Охоронця, Спасителя і Благодійника — Бога, до цієї нездоланної допомоги, готового підкріплення, надійного покрову, всюдисущого (…).
Однак скажеш, що я оплакую не його, а себе? Це не є властиво для того, хто любить — бажати, щоб він ще хвилювався за тебе і відчував невідомість твого майбутнього, тоді як йому необхідно бути увінчаним та йти до пристані; або щоб він був омитий хвилями, коли йому можна бути в пристані. Проте я не знаю, куди він відійшов. Як не знаєш? Він жив або праведно, або неправедно, тому невідомо, куди він піде. Через це я й переймаюся, що він помер грішником?
Це лише відмовка та привід. Тому, якби ти через це оплакувала померлу особу, то тобі було б необхідно виправляти та вдосконалювати її за життя. Однак ти дбаєш тільки за себе, а не про нього.
Зрештою, якщо він помер грішником, то й у такому разі треба радіти, що він більше вже не грішить і що він уже не додав зла до зла загального, а допомагати йому, наскільки можливо: не слізьми, а молитвами, моліннями та жертвами. Це все встановила Церква недарма. Недарма ми чинимо в часі божественних Тайн поминання про померлих і просимо за них, благаючи присутнього Агнця, який взяв на себе гріхи світу. Це робимо для того, щоб померлі мали там якусь потіху. Недарма священнослужитель піcля принесення страшних Христових Тайн молиться: за всіх спочилих у Бозі і тих, що творять за них пам’ять. Якщо би їх не поминали, то ці слова би не промовляли. Наші дії не є сценічними постановками, вони чиняться за задумом Духа (…).
Тоді чому ж ти сумуєш, чому плачеш, коли стільки можливостей маєш для того, щоб випрошувати прощення для померлої людини? Тільки через те, що залишилась одна і втратила захисника? Не кажи цього. Ти не втратила Бога, і, допоки маєш Його, Він сам буде для тебе більше, ніж чоловік, батько, син чи зять, тому що навіть за їхнього життя на землі Він робив для тебе все.
св. Йоан Золотоустий
Журнал «Скинія» — греко-католицький двомісячник, присвячений щоденній духовності.
Підтримайте автора роздумів — «Скинію»! Картка ПриватБанку: 4731 2191 0117 4856 або гаманець WebMoney: WMU U597761928561.
Обов’язково просимо написати електронного листа на адресу skinia.ua@gmail.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
