29 вересня 2017 р. сестри-бенедиктинки святкували радісну подію — урочистий та зворушливий обряд монаших облучин у своєму абатстві в Житомирі.
Його звершив ординарій Києво-Житомирський єпископ Віталій. Облучини — це промовистий знак Церкви до вірних, який показує, що є люди, які заради життя світу покидають цей світ. Вони присвячують своє життя виключно Богу, стають новою людиною, символом чого є надання нового імені та прийняття монаших шат.
Тетяна Анушкевич, київська парафіянка з храму св. Олександра, під час обряду отримала нове ім’я — Луція. Тепер вона прагне присвятити Богові свою молодість, красу і все те, чим Господь її обдарував у житті. Вінок, який висів на руці, — це символ світу: сестра відкинула його до підніжжя вівтаря, тим самим відкинувши все те, що вабить і спокушує у світі. Усі розкоші світу, навіть дозволені, від цього моменту сестра відкидає заради любові до Бога, свого Возлюбленого, Розп’ятого — Ісуса Христа, котрому хоче віддати ціле своє серце. Лілія в руці є символом чистоти, як дар для Господа. Свічка — це символ віри та любові, у яких монахиня прагне зростати у своєму богопосвяченому житті заради Нареченого. Сестра Луція поставила свічку на вівтар на знак того, що її серце буде горіти і згоряти для Ісуса, як та свічка на вівтарі.
Найважливішим моментом в обряді є обстригання волосся та зодягання в монаші шати — власне, облучини. Сестра перед прийняттям шат віддає священикові квітку: це символізує любов, яку вона складає в дар для Церкви. Обстригання волосся — постриг — означає, що Бог звільнив її від старої людини і призначив на служіння собі. Свою дівочу красу вона віддає у жертву для Бога. Прийняття монашої шати означає вхід у нове життя з Богом.
Підперізування поясом означає прийняття справедливості Бога, яка є першою сходинкою любові й чистоти, аби Наречена Господа була гідна ввійти до Його помешкання. Накладання скапулярію — це прийняття солодкого ярма Господнього. Вельон є символом чистоти, послуху і приналежності до Бога.
Сестра Луція була дуже щасливою і цим заспокоювала своїх рідних та друзів, присутніх на урочистості, у яких під час обряду можна було побачити сльози, а сестри зі спільноти радісно вітали новичку у своєму гроні.
У коментарі до цієї події с. Бернадета, відтепер уже співсестра с. Луції, сказала для CREDO:
— Я можу тільки висловити велику вдячність Богові за облучини нової сестри, тому що її свято — це також і свято цілої спільноти. Це також і наші урочисті оновлення наших власних обітів Богові.
Тепер с. Луція піднялася на нову сходинку формації, осягає нову глибину пізнання Ісуса, якого вона вибрала як своє єдине життєве покликання.
Цей рік канонічного новіціату означає для неї обмеження у спілкуванні з рідними та друзями, бо він має стати часом великої тиші, кращого пізнавання Господа Ісуса і себе самої, аби утвердитися на новому шляху, міцніше стати на новій дорозі, пізнавати далі особливості бенедиктинського покликання.
Також я можу сказати, що дуже рада з того, що Господь у сучасних дівчат пробуджує такі прагнення і вони спроможні вибрати Його самого, а не зваби світу.
Сестра Луція приїхала до нас уперше десь два з половиною роки тому. Час від часу в нашому абатстві відбуваються дводенні реколекцї для дівчат, на різні теми, але це в кожному разі два повних дні заглиблення в монаше життя у тиші й молитві. Тоді вона зацікавилася бенедиктинським життям і стала приїжджати. Одразу до монастирської спільноти ми її прийняти не могли, вона ще мала закінчити навчання. Тепер же с. Луція має диплом художника-дизайнера і напевно допомагатиме нам у роботі. Перед облучинами вона вже деякий час жила з нами, вкладала свої вміння у розмальовування фігурок, які ми тут виготовляємо у власній майстерні прикладного мистецтва та продаємо у невеличкій крамниці при монастирі. Зараз вона ще випікає гостії.
За матеріалами: Київсько-Житомирська дієцезія
фінансово.
Щиро дякуємо!
