«Яким священиком я прагну бути? Чи “салонним”, спокійним і впорядкованим, — а може, учнем-місіонером, чиє серце палає до Вчителя і Люду Божого»?
Так запитував Папа Франциск, зустрічаючись у суботу, 7 жовтня 2017 р., з учасниками міжнародного симпозіуму, що був присвячений програмі священицького формування. Зустріч організувала Конгрегація в справах духовенства.
Яким я хочу бути священиком, питав зібраних Папа Римський. Тим, хто розчиняється у своєму добробуті, чи учнем у дорозі? Літеплим, який воліє мати тихе життя, чи пророком, який надихає серце людини прагнути Бога?
Священицьке формування залежить насамперед від Божої дії в нашому житті, а не від нашої діяльності. Воно — завдання, що вимагає відваги, щоб дозволити Господеві формувати себе, аби Він перемінював наші серця та життя. Ця тема, зазначив Франциск, є визначальною для місії Церкви, оскільки «оновлення віри та майбутнє покликань можливі лише тоді, коли маємо добре сформованих священиків».
Святіший Отець запропонував для роздумів біблійний образ глини в руках гончаря. У Книзі Єремії читаємо, як Господь закликав пророка ввійти до гончарні, де він, спостерігаючи за працею гончаря, збагнув таїнство милосердної Божої любові. Єремія збагнув, що Ізраїль оберігають турботливі руки Бога, який дбає про своє створіння та надає йому форми.
«Цей образ допомагає нам зрозуміти, що формування не вичерпується деяким культурним оновленням чи нерегулярною місцевою ініціативою. Сам Бог є терпеливим та милосердним ремісником нашого священицького формування», — сказав Наступник святого Петра. Ми, разом зі святим Павлом, щодня відкриваємо, що носимо цей скарб у глиняній посудині. Отож якщо священик «не дозволяє Господеві щодня себе формувати», то стає «погаслим священиком», який здійснює служіння інертно та без ентузіазму.
Однак другим важливим аспектом є те, що кожен зі священиків «покликаний співпрацювати з божественним Гончарем». «Ми не лише глина, але й помічники Гончаря, співробітники Його благодаті», — сказав Папа, виокремивши три «дійові особи», яких знаходимо у цій «гончарській майстерні».
Першими є самі ті, що формуються. «Ми дозволяємо Богові нас формувати і приймаємо “ті самі почуття, що й в Ісуса Христа” лише тоді, коли не зачиняємося у претензії бути вже довершеним твором та піддаємося Господньому проводові, щодня дедалі більше стаючи Його учнями», — підкреслив Папа.
Другою дійовою особою є вихователі та єпископи, адже «покликання народжується, зростає і розвивається в Церкві». Таким чином, Господні руки, що ліплять цю вазу, «діють через дбання тих, які в Церкві покликані бути першими форматорами священицького життя». І якщо «форматор чи єпископ не “сходить до гончарні” та не співпрацює з Божим ділом, ми не зможемо мати добре сформованих священиків».
Врешті, Люд Божий. «Ніколи не забуваймо, — закликав Папа, — що люди, з огляду на труднощі своїх ситуацій, запитань і потреб, є великим “гончарним кругом”, який формує наше священство. Коли ми виходимо до Божого люду — піддаємося формуванню його очікуваннями, а доторкаючись до його ран, зауважуємо, що Господь перемінює наше життя. Якщо пастиреві ввірена частина люду, то правдою є також і те, що людові ввірений священик».
За словами Святішого Отця, священик повинен перебувати між Ісусом та людьми: з Господом на горі Тавор він щодня оновлює пам’ять про покликання, а з людьми в долині, «ніколи не лякаючись небезпек та не черствіючи в судженнях», віддає себе, немов хліб, який живить, та воду, що втамовує спрагу. Саме так і формується священик: «утікаючи як від безтілесної духовності, так і від світської активності без Бога».
За матеріалами: Радіо Ватикану, Radio Watykańskie
Фото: Vatican Radio – English Section
фінансово.
Щиро дякуємо!
