Про зруйнування храму

Роздуми над Словом Божим на вівторок ХХХІV звичайного тижня, рік І

Єрусалимський Храм за часів Ірода Великого, був однією з найпрекрасніших будівель на Близькому Сході. Історик тих часів Йосиф Флавій писав: «Коли хтось не бачив єрусалимського храму, значить взагалі ніколи не бачив прекрасної будівлі…» Однак 70 року після Різдва Христового після невдалого єврейського повстання Римляни цілковито зруйнували храм. Залишилась лише Західна Стіна, яка більш відома нам як Стіна Плачу (згідно з переказами, вона була збудована вбогими).

Чому храм було зруйновано? Тому що Архієрей був не прийнятий і відкинутий. Той заради Кого існує храм, Той, Хто називав його «Домом Батька», був відкинутий усіма. Не встоїться храм, в якому бракує Наріжного Каменя. Не встоїться моє життя, якщо в ньому забракне глибоких відносин з Ісусом. Святий Павло навчає у Першому посланні до корінтян: «Згідно з Божою благодаттю, яка мені дана, я, немов той мудрий бу­дівничий, поклав підвалину, а ін­ший будує на ній. Тож нехай кож­ний пильнує, як будує! Адже ніхто не може покласти іншої основи, крім уже покла­де­ної, а нею є Ісус Христос. Коли хто будує на [цій] основі із золота, срібла, коштовного камін­ня, дерева, сіна чи соломи, то діло кожного виявиться; день покаже, бо виявляється вог­нем; сам же вогонь і випробує діло кожного, — яким воно є» (1 Кор 3, 10-13).

Ні на що не знадобиться мені «побожна декорація з дорогоцінного каміння та обітних дарів» (в жодному разі не хочу розкритикувати побожність Божого Люду: маю на увазі лише множення набожних актів, яке не супроводжується особистим наверненням і знанням Бога), якщо забракне найважливішого Каменя у фундаменті мого життя.