Сповідь досвідченого місіонера

Отець Адам Кручиньскі SVD, місіонер, належить до Згромадження Божого Слова, служить у селі Струга на Хмельниччині.

До дня богопосвяченого життя отець Адам розповідає про свій місійний досвід у Папуа Новій Гвінеї, про згромадження, до якого належить, працю в Україні та про те, як святі у Небі допомагають своїм духовним дітям тут, на землі.

Місійна земля: Папуа Нова Гвінея

Я приїхав до Папуа Нової Гвінеї в 1975 році. Тоді це була незалежна держава. Євангелізація тривала там вже майже 100 років. Католицька Церква мала 4 митрополії, до складу яких входили 4 архидієцезії і 15 дієцезій.

Моя місійна пригода розпочалася від вивчення мови пісін, яка разом з англійською мовою і мовою моту є найбільш уживаною в цій країні. Курс мови відбувався в гірській місцевості  провінції Енга на місійній станції під назвою Пумакос. Там настоятелем був о.Йозеф Кретек, який помер минулого року.  Цей заслужений місіонер завжди допомагав мені доброю порадою та ділом у перший етап мого перебування в цьому місійному краї.

Після двох місяців навчання мови пісін я опинився на узбережжі Нової Гвінеї в дієцезії Вевак; ця місцевість стала моїм місійним призначенням.  

У центрі дієцезії протікає річка Сепік, із якою я був пов’язаний всі роки свого місійного служіння.  Річка Сепік — найдовша річка в Папуа Новій Гвінеї: 1126 км. Тут у 1933 році німецькі місіонери відкрили місійну станцію Марієнберг, із нею було пов’язано 10 років моєї місійної праці. Територія станції відповідає розмірам нашої Кам’янець-Подільської дієцезії. Спочатку, щоб дістатись до найвіддаленіших куточків, ми використовували 4 летовища, але згодом почали пересуватися річкою на човнах і катерах, а часто пішки, в суху пору року.  Кожне таке патрулювання тривало більше двох тижнів. Під час відвідин спільнот важливим було уділення Таїнств і праця з катехитами. Часто все ускладнювали конфлікти між племенами.

Я знаю, що час перебування в Папуа Новій Гвінеї зміцнив моє місійне покликання. Я пізнав Боже Милосердя і Провидіння, яке рятувало мене з різних критичних ситуацій і простягало руку помочі в дуже важких хвилинах. Це був дуже важкий, але і прекрасний час, який би я не проміняв за всі скарби світу.

Святий Арнольд Янссен і його місійна справа

«Бог хоче, щоб всі люди спаслися і прийшли до пізнання правди. Тому Він послав свого Сина, щоб усіх спасти і силою Духа створити один Божий люд з усіх народів» (1Тим 2,4-5). Цими словами розпочинаються Конституції Згромадження Божого Слова. У цих словах міститься також першопричина і мета нашого місійного служіння. Ми допомагаємо зібрати разом розпорошених Божих дітей (пор. Йн 11,52), щоби всі люди колись могли прославити Отця в дусі і правді. Наші Конституції заохочують нас також працювати для істинного розвитку суспільства, до відкритості для зустрічі з Господом і до приготування Його славного приходу і остаточного доповнення усього створіння в Христі.

А все почалося над річкою Моз в Штайлі в Нідерландах. Засновником Згромадження, до якого покликало мене Боже Провидіння, є святий Арнольд Янссен. Наш засновник не дуже відомий в Україні і тому хочу розповісти про нього і ту місійну справу, яку він почав. Роздумуючи над постаттю святого Арнольда, хочу поділитися з вами історією мого покликання, на кривих лініях якого Господь Бог завжди міг писати прямо.

Арнольд Янссен народився 5 листопада 1837 року в Гоху, містечко над Рейном на кордоні з Нідерландами. Він був священиком в дієцезії Мюнстер. Жив і працював у часи Культуркампфу, коли Бісмарк втручався в справи Католицької Церкви і нищив її.

Дуже важливими для отця Арнольда були дві справи: місії за кордоном і об’єднання християн. Він не міг заснувати жодного місійного дому в Німеччині, тому купив стару будівлю за декілька кілометрів від  кордону з Нідерландами, в Штайлі. Тут 8 вересня 1875 року було засноване Згромадження Божого Слова.

Місіонери: Згромадження Божого Слова — SVD

У наших Конституціях також читаємо, що «Божа любов і благодать зібрала нас із різних народів і континентів  в одну місійну спільноту». Ця спільнота присвячена Слову Божому і носить його ім’я: Згромадження Божого Слова. Скорочення латинськими літерами SVD. Нас зовуть вербістами — від латинського verbum, слово. Святий Арнольд заснував вербістів як спільноту священиків і братів, які складають чернечі обітниці, а також два жіночі згромадження – чинну і контемпляційну місійні спільноти: Служниці Святого Духа – SSpS,   і Служниці Святого Духа від вічного Поклоніння – SSpSAP.

Коли отець Арнольд помирав (15 січня 1909 року), після 34 років  діяльності, до його Згромадження належало 430 священиків, 400 випускників, 566 братів, 558 сестер в обох гілках Згромадження і 500 місійних учнів. На початку 2016 року в понад 65 країнах світу працює 10225 чоловіків і жінок, які належать до родини св. Арнольда. Кількість вербістів – 6135; «блакитних» сестер – 3651 і «рожевих» сестер – 390.

Коли повертаюся думками назад, то пам’ятаю, що завжди думав про місійну працю. Напевно, тому після двох років навчання в Духовній дієцезіальній  семінаріїї у Вроцлаві я вирішив поїхати до Пєнєнжна і вступити до Місійної духовної семінарії отців-вербістів.  Це було добре рішення і, коли б я знову став перед таким вибором, то  знову би вирішив так само.  Це мій особистий, випрацюваний довгими роками, тест на прийняття себе самого і того всього, що пов’язане з прийняттям чернечого життя.

У центрі духовного життя отців-вербістів перебуває Слово Боже і Його Послання. Дуже міцно цей аспект підкреслюють наші Конституції. Монахи, слухаючи Слово Боже  і живучи згідно з Ним, прагнуть бути Його співпрацівниками. Тому нашим першим завданням є проголошення Слова Божого всім народам, створення нових спільнот місцевої Церкви,  їх зростання і єдність зі Вселенською Церквою.

Місійне служіння та чернече життя

Ісус Христос – Втілене Слово, Його повне відання в любові Отцеві і безкорисне служіння людям  —  приклад для наслідування кожного вербіста. В нашому Згромадженні місійне служіння і чернече життя дуже міцно пов’язані.

Характерним для місіонерів та місіонерок із родини св.Арнольда є те, що вони готові піти всюди, де є потреба в служінні, часто залишаючи свою Батьківщину, мову і культуру. Ми також залишаємо служіння, яке виконували довгі роки, якщо можемо передати це іншим. Ще однією рисою, притаманною нам, є те, що ми живемо в міжнародних спільнотах. Слухаючи Слово Боже і живучи згідно з ним, ми стаємо його співпрацівниками. Свідчення автентичного християнського життя наших спільнот є першим кроком нашого місійного служіння. Ми стараємося жити так, щоб люди побачили, що в своєму житті ми пізнали Боже Царство, яке проголошуємо.

В апостольстві ми займаємося служінням, яке найбільше відповідає потребам місця і часу. Приклад Ісуса показує, як ми маємо брати участь в Його посланні. Тому ми намагаємось допасуватися до конкретних ситуацій людей, із якими працюємо.

Ми відкриті і сповнені поваги до релігійних традицій народів, тому стараємось вести діалог з усіма і нести їм Добру Новину про Божу любов. Особливо ми любимо бідних і переслідуваних і піклуємось про них.

Про секрет успіху місіонера

Вдивляючись в особу святого Арнольда, його духовність і діяльність, як його духовні діти, часто запитуємо себе: в чому полягав його успіх? Відповідь на це запитання непроста. Отець Арнольд ніколи не переживав за свій індивідуальний успіх, але в довірі завжди був підданий Святому Духові.

Від самого початку він віддав Богу свої малі можливості, дозволив Йому себе вести, слухав Святого Духа, співпрацював із Ним. Тому його місійна справа витримала іспит. Чи тоді не було труднощів? Чи ситуація тоді сприяла відкриттю місій? Напевно, ні! Дивлячись по-людськи, тоді було дуже важко. Але він постійно молився до Святого Духа, присвячував усе Святому Духові, був на Нього відкритий, вслуховувався в Нього, а Дух його вів.

3 жовтня 1887 року в храмі згромадження лазаристів  Арнольд Янссен усе віддав Святому Духові. Він писав: «Я повністю посвятив Йому тіло і душу, як жертву… Просячи про благодать пізнання Його великої любові, а також, щоб жити і помирати для Нього самого». Пізніше він був послідовним у цій співпраці зі Святим Духом. Усе для Церкви, для місії, для спасіння людей, нічого для себе.

Отець Медіц, лазарист, який був духовним наставником о.Арнольда, сказав йому так: «Твоє згромадження буде існувати так довго, як довго у ваших спільнотах і місіях за кордоном буде палко тривати молитва до Святого Духа. Не можна обмежитися лише відспівуванням Veni Creator i Veni Sancte Spiritus і урочистим святкуванням Зелених Свят із дев’ятницею. Твої духовні сини повинні потурбуватися, аби себе і ціле згромадження пристосувати і призвичаїти до того, щоб Святий Дух міг діяти у вас і для вас. Для цього потрібні: постійна турбота про чисте сумління, покора, повага і послух щодо Церкви, настоятелів, а також постійна, повна милосердя любов до ближніх, до стражденних, до некатоликів…»

Місія отця Арнольда: коли важко та коли дуже важко

У житті отця Арнольда були не тільки важкі ситуації, але й дуже важкі. Невдовзі після заснування постало багато критики і претензій щодо його Згромадження. Коли з’явилась перспектива місії в Китаї, мало хто її підтримував. Але не було іншого виходу, потрібно було прийняти цей ризик. Так само були труднощі з місією в Африці, відкриття перших місій було дуже важким, а багато  братів помирало. Подібна ситуація була на Папуа Новій Гвінеї. Тепер ми не маємо мало покликань, а колись їх було забагато: не було місця, щоб прийняти всіх кандидатів, а складна матеріальна ситуація призводила до того, що вони голодували.

Три дошки порятунку святого Арнольда

Труднощі помножувалися одна за іншою. Як радив собі з цим усім наш Засновник? Отець Арнольд мав три дошки порятунку для себе. Перша – це велика довіра до Триєдиного Бога, любов до Серця Ісуса і щира віра, сповнена молитви. Коли перша дошка була заслабка, він тримався за другу – заступництво ангелів і святих. Його молитви до різних святих зазвичай ставали інтенсивнішими в час, коли він мав труднощі. Він порадив своїм співбратам, щоб просили заступництва святих тих країн і регіонів, де місія переживала труднощі. Але особливою дошкою порятунку була Пресвята Діва Марія. Він взивав до Цариці апостолів, Допомоги вірних, Страждальної Матері, Морської Зірки, Порятунку Грішників.  З цієї простої побожності, якої він навчився у сім’ї, він черпав сили, щоб виконувати Божу волю, а не свою власну.

Сповідь досвідченого місіонера

Дивлячись на всі починання о. Арнольда, я замислююся і запитую себе, що є для мене цією «дошкою порятунку»? Зі свого вже  досить довгого місійного досвіду я знаю, що варто мати такі дошки порятунку під рукою, варто прислухатися до досвіду старших місіонерів і варто користуватися духовною скарбницею, яку залишив нам наш Засновник і інші співбрати, які сьогодні з волі Церкви тішаться вже вічним щастям і перебувають у славі Божій.

Для мене найважливішою дошкою порятунком будуть зігнуті коліна, без яких не можу уявити собі подолання всіх труднощів, спокус , які з’являлися і будуть з’являтися в щоденній «довірі Богові» і в дійсності, яка мене оточує.  Молитва щоденного посвячення себе Святому  Духові, якою намагаюсь щодня  молитися, це спадщина від отця Арнольда. Він молився її кожного дня, бо це від Духа Святого походить наш динамізм, з уважного слухання Слова Божого, з готовності прийняття Його з вірою і відречення від свого, а це не так легко в сучасному світі.

Моє переживання і проголошення Божого Слова, готовність ділитися плодами цього і моє автентичне свідчення є ще недосконалими. І добре, що бачу всі ті недосконалості і недоліки, які щоденно з’являються в моєму покликанні. Я маю над чим постійно працювати, постійно наближатися до мети, яку ставить перед нами сам Христос.

Я усвідомлюю собі, що покликання —  це дар, на який я не заслужив, що це дар від самого Бога, за який маю щодня турбуватися. Знаючи життя, усвідомлюю собі, що його можна дуже легко втратити.

П’ятнадцять  років місійного служіння в Папуа Новій Гвінеї були великою пригодою, яка моє покликання зміцнила і вкоренила. Тільки Господь може оцінити, скільки людей, які найчастіше не знали Христа або знали Його дуже поверхово, змогли прийняти і втілити те все, з чим я був до них посланий. Тільки Він знає, скільки з них стали справжніми учнями Христа.

Роки служіння в Україні

Хоча Україна має зовсім інший клімат, культуру і умови життя, ніж Папуа Нова Гвінея, але виклик залишився той самий. Так сталося, що мій приїзд в Україну збігся з історичним візитом святого Папи Йоана Павла ІІ. Ця подія справила на мене величезне враження і допомогла прийняти рішення, щоби залишитися тут аж по сьогоднішній день.

Йоан Павло ІІ під час того незабутнього паломництва в 2001 році майже під час кожної зустрічі згадував  християнські традиції, культуру, велику кількість церков, які є невід’ємним знаком і прикрасою українського ландшафту. Особливо зворушувало серце в ті червневі дні, з якою повагою Йоан Павло ІІ звертався до українського народу. Він казав також про те, як багато зла і знищення зробила тут політика атеїзму і тоталітарний режим ХХ століття.

До сьогодні живуть ще свідки того важкого часу. Я зустрічаюся з ними щоденно.

Ці старші на цей час жінки, які, може, не мали найкращої освіти, але завдяки своїй рішучості, особистій відвазі та довірі до Божого Провидіння передавали правди віри своїм дітям і внукам. Я завжди схиляю перед ними чоло, і коли вони цілують мої руки священика, то думаю, що повинно бути навпаки. Це я маю цілувати руки, складені в  постійній  молитві  до Бога. Вони змогли випросити стільки благодатей  і Божого благословення для Католицької Церкви в Україні!

Виконуючи своє монаше і місійне покликання в Україні, я впевнений, що з Неба дивиться на мене святий Отець  Арнольд. Він молиться за мене і моїх співбратів, які є для мене великою підтримкою, допомогою і прикладом життя своїм покликанням тут і тепер.

Коли місіонеру буває важко

Коли з’являються сумніви, справи, які важко вирішити, спокуси, які понад людські сили, щоб їх подолати, то шукаю допомоги в Засновника, у святого отця Арнольда. Тому що він все знає, він святий, а відтак завжди молодий, сучасний і актуальний. Він вже через це все пройшов, а свій досвід, яким хоче ділитися і зі мною, висловив так:

«На світанку я ще раз вибираю дорогу мого життя, 
бо вдалині на піднесенні споглядаю величну постать,
яка постійно кличе мене до себе.
Це Господь Ісус.
А хто Він, цей Ісус?
Мій приклад, який я обіцяв наслідувати.
Голова, до якої в Таїнствах Хрещення і Миропомазання я був вщеплений,
Божий Посланець, відвічний Син Божий, ще більше, сам Бог.
Його постать повна чесноти.
Де є ще такий цар, такий прихильний і великодушний, який нагороджує стократно,
такий лагідний і покірний».

Ці сильні слова, які для сучасної людини можуть видаватися старомодними, можна, однак, часто перечитувати, подібно як слова поета, які  пояснюють мені, що замало один раз вибрати і якось воно буде. Якраз навпаки «вибравши один раз, мушу вибирати щомиті».

Святий отець Арнольд не тільки дивиться на мене і на моїх співбратів, він також усміхається до нас і допомагає нам робити щоденні маленькі вибори. Можливо, вони такі малі, що їх не видно, але ці вибори вирішальні для нашого спасіння  і життя.

о. Адам Кручиньскі SVD, місіонер з Польщі в с.Струга Хмельницької області
Переклад: с. Світлана Мацюк SSpS