Навіть як помилився, то гріха не маєш

Роздуми над Словом Божим на середу І тижня Великого Посту

«Цариця Півдня підніметься на суд з мужами цього роду і засудить їх, бо вона прийшла з кінця світу, щоби послухати мудрість Соломона. А ось тут — більше від Соломона. Мужі ніневійські встануть на суд із цим родом і засудять його, бо вони покаялися після проповіді Йони, а ось тут — більше від Йони».

В цьому уривку Ісус ясно прославляє перед своїми слухачами, представниками Вибраного народу, віру представників язичницького світу… Вони прийняли мудрість Соломона, вони прийняли проповідь Йони, покаялися, змінили свою поведінку, — а ті, кому Боже Слово найближче, з ким воно завжди перебувало протягом усієї історії від Авраама до цього дня, не розпізнають цього Слова… Чому? Відповідь ясна: через затверділість серця слухачів.

Для нас, віруючих християн, важливе усвідомлення того факту, що ми, які повірили в Ісуса Христа, будемо суджені разом із невіруючими — людьми далекими від справ релігії та віри. Не може нас заспокоювати лише те, що ми приступаємо до таїнств і молимося. Не можемо ховатися за такими чи іншими авторитетами. Ми повинні завжди залишатися уважними і чутливими до Голосу Божого, який чуємо в сумлінні.

Лукавство того роду полягало в тому, що вони, на відміну від цариці Півдня чи мужів ніневійських, заглушили голос свого сумління.

Чи ми часом не заглушаємо голосу правди в своєму серці — заради збереження комфорту, заради своїх інтересів? Правда не завжди буває приємною.Чи вміємо протистояти спокусі лукавства і конформізму, коли в глибині свого серця знаємо: все ж таки він чи вона мають рацію…

Слухати своє сумління — це пріоритет у виборі правильного рішення в остаточному розрахунку. Святий Тома Аквінський говорить: якщо слухаєшся свого сумління, ніколи не помилишся. Може бути, що ти щось вирішив згідно з сумлінням, бо вважав, що саме так правильно, а пізніше дізнаєшся, що норма трошки інша і фактично ти її порушив. Проте перед Богом гріха не маєш, оскільки обрав це рішення в сумлінні чесно. Зрозуміло, що коли помилка призвела до якоїсь шкоди, духовної чи матеріальної, то все одно треба її виправити.

Моє сумління найліпше знає, яку роботу я можу виконати, де я змучений, а де лінуюся… Інші люди нас завжди або переоцінюють, або недооцінюють, і тому ми не повинні спиратися на їхню думку, хоча подеколи ці оцінки варто співвідносити.

Ми повинні постійно працювати над тим, щоб наше сумління не впало в хворобу байдужості чи лукавства. І просімо Господа, щоб оберігав наше сумління від дріб’язковості та байдужості, від «занадто широкого» сумління, як у фарисеїв, чи від випалення і нечулості, як у затверділих грішників. Дякуймо Богові за дар чистоти сумління та укритої шляхетності нашої душі, яка особливо цінна Богові. «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать».