День зцілення і остаточного спокою

Роздуми над Словом Божим на вівторок IV тижня Великого Посту

Назва Витесда, єврейською Бейт Хисда, означає «дім милості, милосердя», або «місце благодаті і зцілення». Це були два басейни, вириті в річещі річки Бет-Зейта. Євреї вірили, що вода в цій купальні має чудодійну силу зцілення.

Відомо, що чоловік, якого зцілив Ісус Христос, 38 років страждав на хворобу, яка не дозволяла йому ходити: фактично він був паралітик. Невідомо, скільки років він сидів біля цієї купальні, але Ісус довідався, що перебував він там давно. Він чекав на свою чергу, але завжди хтось входив раніше і, таким чином, хворий не міг отримати зцілення цього разу: мав чекати наступного разу, поки вода знову набере оздоровчої сили. Так тривало дуже довго: раз за разом у воду входив хтось спритніший. Щоразу, тільки-но з’явиться надія — хтось її тут-таки забирає… Для того чоловіка це перетворилося у карусель безнадії.

Ми часто непокоїмося, як хтось протиснеться перед нами в чергу, в якій ми дуже довго стояли; і наскільки це нас знеохочує, настільки ж ми нетерпеливимося. Але безвихідь ситуації не залишала цьому хворому вибору: йому залишалося чекати, йому залишалося сподіватися, його життя перетворилось в чекання і боротьбу за надію супроти зневіри.

З Євангелія також стає зрозуміло, що ця хвороба була пов’язана з якимось гріхом цієї людини (Йн 5, 14).

Зцілення

Саме зцілення відбувається в місці з символічною назвою: «Місце зцілення». Це проста аналогія до Церкви, яка має стати місцем зцілення. Кожне таїнство в Церкві, а особливо таїнство сповіді і таїнство хворих, це «місця зцілення» душі людини. Людина в гріху подібна до паралітика: ніби живе, але зробити добро, яке служить вічному життю, спасінню — не може. Вона також закрита на любов Божу, якої несвідомо дуже прагне і життєво потребує.

Можливо, в кожній парафіяльній спільноті є людина, яка роками триває в гріху. Це гріх, у який людина потрапляє знову і знову, вона знову і знову мусить сповідатися, але чи духовно, чи емоційно вона пов’язана з цим гріхом-вадою: він зв’язує цю людину, робить її паралітиком. Це може бути що завгодно: гріхи проти чистоти і корупція, алкоголізм і «звичайні» лінивство та егоїзм. Людина, немов паралізована, «сидить» у цій ваді. Зневолена нею, вона опосередковано звинувачує у своєму становищі інших, але і це не дає їй полегшення. Нарешті вона починає розуміти, що її зцілення цілковито залежить від Бога, Він має подивитися на неї і дарувати їй свою цілющу милість.

Церква є місцем милосердя, але милосердя дарує лише Бог. Церква може приймати і дарувати цю благодать, а головним ініціатором зцілення нашого серця є Господь. Те, що ми можемо дарувати зі своєї сторони, — це лише довіра і надія попри все. Ми повинні розуміти, що для Бога навіть 38 років не є великим терміном. Для Бога наша терпеливість важливіша, ніж просто наше добре самопочуття.

Субота

Так само, як Церква стає місцем оздоровчої дії, часом, коли Господь як Пастир дає свободу своїй овечці, є субота. Субота перекладається з єврейської як «день миру», «день спокою». Фарисеї та книжники використовують зцілення хворого в суботу, щоб осудити Ісуса Христа, виставляючи Його тим, хто порушує закон щодо суботи. Натомість Ісус показує, що саме дарування свободи невільникові і є сенсом суботи (пор. Лк 13, 15). Таким самим змістом наповнені так звані роки суботні та ювілейні (див Лев 25,10 і далі), коли євреї повинні були дарувати свободу тим, хто був у них в неволі.

Вічність, Царство небесне і є станом дня миру — дня Господнього, якого ми несвідомо прагнемо і з яким ми несвідомо пов’язуємо наш день відпочинку. Ми маємо святкувати кожну неділю чи святковий день не як день обов’язку, але як день, який заповідає наше остаточне зцілення і спокій в остаточній зустрічі з Богом у вічності.