«Бачу Тебе, Ісусе» — молодь уклала Хресну Дорогу на Велику П’ятницю

«Бачу Тебе, Ісусе…» — коронованого тернами, роздавленого під тягарем хреста, коли падаєш втретє, позбавленим усього…

Про свою особисту зустріч з Ісусом на кожному із чотирнадцяти стоянь розповідають римські ліцеїсти. Вони під проводом учителя Андреа Монди приготували роздуми для Хресної Дороги, яку Папа Франциск очолить у Страсну П’ятницю в римському Колізеї, пише Радіо Ватикану.

Юнаки й дівчата детально описують кроки Ісуса до Голготи, уявляючи себе поряд із Ним у різних моментах Страстей. І роблять це з притаманною своєму вікові відвертістю, розмовляючи віч-на-віч із Христом та вдивляючись у свій внутрішній світ, запитуючи себе: що саме з‑поміж того, що ми носимо в собі, засудило Його на смерть, висміяло, принизило, відкинуло…

Автори задумали кожне стояння як пережитий досвід, спроектований у сьогодення. Таким чином, Ісус, який приймає хрест, – це Той, від кого треба вчитися доводити до кінця кожну справу. «Як же часто я бунтувала та озлоблювалася проти отримуваних доручень, вважаючи їх занадто важкими чи несправедливими! Ти ж поводишся інакше, – пишуть авторки другого стояння, звертаючись до Христа. – Ти слухняний і серйозно ставишся до того, що Тобі пропонує життя, до кожної нагоди, яку воно Тобі дає…»

Коли Ісус уперше падає під тягарем хреста, це, з одного боку, спонукає замислитися над приниженням, якого Він зазнав, але з іншого – допомагає зрозуміти, що завжди можна підвестися, навіть якщо віра є хиткою чи розпалися власні ідеї. Отож, «падіння й поразки ніколи не повинні зупинити наш шлях», оскільки завжди існує вибір: піддатися — чи підвестися з Христом. Випадок із Симоном з Киринеї це приклад «несподіваної зустрічі», в якій криється «шанс виявити любов, краще пізнати ближнього, навіть якщо він здається інакшим».

Запропоновані роздуми виявляють здатність сьогоднішньої молоді вдивлятися у внутрішній світ, дискутувати, запитувати себе про значення Христа у своєму житті. Наприклад, у молитві до сьомого стояння читаємо: «Зроби так, щоб ми, молоді, могли нести всім Твоє послання покори, і щоб майбутні покоління розплющили свої очі на Тебе й зуміли зрозуміти Твою любов».

У Христових стражданнях молодь вбачає також і страждання сучасної людини. Ісус, з якого здерли одяг, подібний до «молодого мігранта», що, прибувши у чужу землю, зустрічає тих, які готові обдерти його як липку. Але, як пише авторка цих роздумів, «існує те, про що люди забувають щодо гідності», яка є «частиною тебе і завжди буде з тобою, особливо в цей момент наготи». «Бачу Тебе і розумію велич і сяйво Твоєї гідності, гідності кожної людини, якої ніхто не може скасувати», – звертається дівчина до Ісуса.

Роздуми цієї Хресної Дороги відображають також щоденне життя молоді, адже кожна річ, яку зробив Ісус, є повчанням і для нашого часу. У Христа вистачило сил «перенести тягар хреста, того, що Йому не повірили, засудили за незручні висловлювання», а ми сьогодні «неспроможні переварити критику», – читаємо у роздумах над одинадцятим стоянням, присвяченим тому, що Ісус, прибитий до хреста, не зупинився навіть перед лицем смерті.

«Сьогодні в світі інтернету, ми так сильно обумовлені всім тим, що нас оточує в мережі, що я іноді сумніваюся навіть у власних словах, – визнає авторка роздумів. – Але Твої слова є іншими, вони сильні саме в слабкості. Ти простив нам, не носив обра́з, навчив підставляти іншу щоку й пішов ще далі, аж на цілковиту жертву себе. Я, озираючись довкола, бачу очі, втуплені в монітори смартфонів, зайняті в соціальних мережах тим, щоб розпинати будь-яку помилку інших, не допускаючи можливості прощення. Людей, які, опановані гнівом, кричать про взаємну ненависть через найнезначніші мотиви».

А далі — смерть. Ісус, який помирає, — викликає почуття розгубленості, бо ми інстинктивно втікаємо «від смерті та страждання», відкидаємо їх та надаємо перевагу тому, щоб скерувати свій погляд деінде. «Ти, натомість, залишався на хресті, – коментує автор роздумів на дванадцяте стояння, – Ти чекаєш на нас із розпростертими обіймами, відкриваючи наші очі. Ісусе, це велика таємниця: Ти любиш нас, вмираючи, віддаючи свого духа, виконуючи волю Отця, відсторонившись. Ти залишаєшся на хресті, і все. Не пробуєш пояснювати смерть, звершення всіх речей, але робиш щось більше від цього: проходиш через усе це своїм тілом і духом».

Врешті, перед гробом звучить запитання, якого неможливо уникнути: «Куди Ти пішов, Ісусе?». Не так до аду, як до глибини істоти кожної людини. Ісус наближає до себе кожну людину, але залишається приглушеним тривогами й страхом. «Але ж Ти перебуваєш у мені, я не мушу десь іти, щоб Тебе шукати, бо Ти стоїш при моїх дверях та стукаєш», – завершуються роздуми над 14‑м стоянням.