Роздуми над Першим читанням на середу Великодньої октави
Тими днями Петро та Йоан ішли до храму о годині молитви — о дев’ятій. І був тут один чоловік, кульгавий від лона матері своєї; його приносили і садовили щодня перед воротами храму, котрі називали Гарними, аби просив милостиню в тих, хто входив до храму.
Побачивши Петра і Йоана, які хотіли ввійти до храму, він просив, щоб дали йому милостиню. Петро разом з Йоаном поглянув на нього і сказав: «Подивися на нас!»
Він пильно дивився на них, сподіваючись щось від них одержати. А Петро сказав: «Срібла й золота не маю, але що маю, те й даю тобі: в Ім’я Ісуса Христа Назарянина встань і ходи!»
І, взявши його за праву руку, підвів його. Відразу ж зміцніли його стопи й суглоби. Підскочивши, він встав і почав ходити. Тож ввійшов з ними в храм, ходив і підскакував, хвалячи Бога.
І весь народ побачив, як він ходив і вихваляв Бога. Коли ж дізналися, що це той, який сидів заради милостині біля Гарних воріт храму, переповнилися страхом і подивом від того, що з ним сталося.
Діян 3,1-10
Діяння Апостолів продовжують описувати перші кроки Церкви. Віруючі ще живуть у тіні єрусалимського Храму, беруть участь у літургії Ізраїля. При нагоді вечірньої молитви Петро та Йоан зустрічають кульгавого від народження, що ніколи не був здоровим, а лише просив милостиню біля входу до храму, так що всі вже його знали.
Кульгавий просить в апостолів, і коли вони пильно вдивляються в нього, — все ще очікує якоїсь матеріальної допомоги. Його бажання обмежені до земних речей, про ніщо інше він і не просить. А апостоли не мають що йому дати: земних благ у них нема. З людського погляду, вони такі само бідні. Але мають щось інше, неочікуване й дорогоцінніше. «В Ім’я Ісуса Христа Назарянина встань і ходи!» Їхній скарб — це віра в Ісуса Христа. Того Ісуса, якого вже нема (тілесно) серед них, але спасіння, Ним принесене, діє. І Петро ділиться цим скарбом — неочікуваним, надзвичайним, що знову поділить народ.
Можливо, ми теж очікуємо і просимо про земне, як той кульгавий. Іноді прагнення людей не виходять за рамки цієї землі і цього життя. Хоча маємо доступ до благодатей надзвичайно більших.
Теж не завжди можемо дати іншим матеріальну допомогу, але чи вона є найбільшим скарбом віруючої людини? Чи ми не зубожуємо інших, обмежуючись подаянням лише матеріальних речей?
Ісусе Воскреслий, будь моїм найбільшим скарбом!
Ілюстрація: Рафаель, Зцілення кульгавого, 1515 р.
фінансово.
Щиро дякуємо!
