Без чого не вийде бути Його учнями

Роздуми над Словом Божим на суботу у Великодній октаві

Євангеліст Марко стисло занотовує всі зустрічі з Ісусом воскреслим. Форма, в якій він наводить усі моменти зустрічей з Воскреслим, годиться для легкого запам’ятовування. Згадаймо, що Євангеліє — це записана катехиза, навчання про віру для людей, які увірували в Христа і прагнули прийняти хрещення. Відтак катехумен мав знати напам’ять, коли і як Христос об’являвся своїм учням. Повинні пам’ятати про це ми; повинна про це пам’ятати Церква. Без пам’яті про воскресіння Христа ми не можемо бути Його учнями. Ми справді пам’ятаємо про обов’язок несіння хреста за Ісусом, але наша віра неповна, якщо ми забуваємо про воскресіння Христове.

Ісус докоряє учням, що вони не повірили тим, хто їм свідчив, що Він воскрес. Така вже властивість людини з набутим життєвим досвідом: щось добре, радісне — це радше не для мене, ліпше залишатися спокійним скептиком, ніж знову і знову дозволяти себе ранити розчаруванням. Адже стільки разів людина очікувала добра, здавалося, що ось воно, — і знову стикалася з розчаруванням. Досить себе ранити, це не для мене…

Ісус Христос закликає, щоб ми справді вірили і жили Його воскресінням, бо все в нашому житті і служінні братам і сестрам у вірі позбавлене сенсу, якщо Христос не воскрес. Але ж Він воістину воскрес (пор. 1 Кор 15, 20), а якщо Він воскрес, то і ми воскреснемо. Це та істина, в якій ми не можемо сумніватися та яку повинні проголошувати всьому створінню, яке було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках. Не тільки вони, а й ми самі, що маємо зачаток Духа, ми самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення, визволення нашого тіла»(Рим 8, 20‑23).