Папа-реформатор родом із Лотарингії був першим провісником славетної григоріанської реформи. І став автором незворотного розриву з Константинополем…
Лева IX призначив на Єпископа Рима імператор, але цей папа здобув собі «власний» авторитет як реформатор Церкви. Шкода, що його понтифікат завершився так драматично — полоном і початком Великої схизми.
Папа з Півночі, який мав зцілити Рим
1049 року, після десятиліть занепаду й корупції в Церкві, Бруно з Еґісхайм-Дагсбурга, архієпископ Туля в Лотарингії, зійшов на престол св.Петра. Він став папою під іменем Лева IX. Обраний з ініціативи імператора Генріха III, він мав одну місію: відновити порядок у зруйнованому та політизованому Римі.
Це був час, коли знатні римські роди провадили жорстоку боротьбу за контроль над папством. 1032 року молодий — несповна 20‑річний — Бенедикт IX посів трон Князя Апостолів завдяки впливу родини, бо походив із князів Тускулумських. Усунутий від правління Церквою своїм суперником, Сильвестром III, він повернувся на престол за сприяння імператора — щоби зрештою поступитися ним своєму хрещеному, який став папою Григорієм VI. Однак папство Бенедиктові Тускулумському вочевидь сильно сподобалось і він вирішив… повернутися знову, змістивши Григорія VI, і деякий час знову звався папою. Це єдиний «тричі папа» в історії Церкви. Імператор Генріх III вирішив втрутитися і скликав Собор у Сутрі в 1046 році.
Німецькі папи і таємничі смерті
Генріх III посадив на трон св.Петра одного за другим двох німецьких священнослужителів: це були папи Климент II і Дамасій II. Обидва швидко померли; останній, імовірно, від малярії, однак не обійшлося без підозри про отруєння.
Імператор, не бажаючи ризикувати подальшим хаосом у державі, звернувся до свого родича — Бруно Тульського. Цей монах славився в церковних колах своєю строгістю, особистою побожністю, а також підтримкою Клюнійської реформи (він особисто знав Гуго Клюнійського і підтримував із ним сталі контакти). Бруно спочатку відмовився, але зрештою прийняв цю посаду. Що важливо: перш ніж прийняти папську тіару — знак особливої влади, він вирушив у пішу прощу до Рима, щоб його обрання схвально сприйняли громадяни Вічного Міста.
Реформи й подорожі
Бруно Тульський, ставши папою Левом IX, виявився не тим Єпископом Рима, який би «тримався» курії. Його понтифікат був часом інтенсивної діяльності: він відвідав Реймс, Братиславу й Кельн, брав участь у синодах та вживав заходів проти єресей, які несли загрозу зсередини, та мусульманських армій, які були для Європи загрозою ззовні. Він заохочував норманів та пізанців захищати узбережжя Середземного моря від піратів-варварів. Його прагненням було утвердити владу Папи Римського у світі зокрема завдяки фізичній присутності в світі — саме тому він скликав і особисто провів не один десяток соборів в Італії, Франції, Німеччині, на Сицилії. Особиста присутність Намісника Христового була важливою для очищення авторитету Церкви в часи, коли світська влада і гроші набрали в ній забагато сил і значення. Окрім того, особисті знайомства папи з місцевим духовенством і важливими світськими особами теж укріплювали розуміння Церкви як важливої частини європейського життя.
Саме Лев IX заклав основу для григоріанської реформи, яка розквітла лише за Григорія VII. Він співпрацював із видатними представниками духовенства, включаючи молодого ченця Гільдебранда Соанського — майбутнього Папу Григорія VII.
Політична поразка й приниження в полоні
Попри авторитет і мужність, Лев IX не зміг привести під папську волю південь Італії — де на територіях, що раніше належали Візантійській імперії, оселилися нормани. Імператорські й папські війська виступили проти них, але військо імператора було заслабке і відступило, а папське військо 1053 року було розбите й самого папу захопили у полон.
Тільки через дев’ять місяців він повернувся до Рима, вже тяжко хворим. Папа Лев ІХ помер 19 квітня 1054 року, не доживши до події, яка назавжди змінила історію Церкви.
Екскомуніка, що увійшла в історію
В липні 1054 року, через три місяці після смерті Лева IX, його посланець до Константинополя — кардинал Гумберт із Муенмутьє — поклав на вівтар собору св.Софії буллу, яка відлучала від повноти Вселенської Церкви патріарха Михаїла I Керуларія та його оточення.
Патріарх відповів тим самим. Хоча ніхто на той час не вважав ці дії політиків незворотними, однак подія 16 липня 1054 року стала символом — і початком — великого розколу між Сходом і Заходом.
Фактично, причиною розколу були нормани, проти яких виступив імператор Західної імперії разом із військом папи (при цьому, як було згадано, сам не довів справу до кінця), а імператор Східної імперії розцінив це як папську провокацію. Давні прагнення Сходу вийти з-під авторитету Рима дістали поштовх. Богословські суперечки, які тривали вже кілька століть, раптом виявилися нездоланними і нерозв’язними… І залишаються такими донині.
Можна дискутувати, чи зберігала дійсність булла від імені понтифіка, який помер на момент її вручення; фактом залишається бажання Керуларія розірвати зв’язки з Римом.
Папа між величчю і трагедією
Лев IX помер в’язнем історії — у той момент, коли його реформи почали приносити плоди, а християнство при цьому розділялося. Він був папою реформ, подорожей та діалогу — але також символом безсилля перед лицем політики і непримиримих богословських розбіжностей.
Лева IX канонізував у 1087 році папа Віктор III. Його мощі спочивають у базиліці св.Петра в Римі, а його літургійний спомин у Католицькій Церкві припадає на 19 квітня.
Переклад CREDO за матеріалами: Каміль Дальмас, Aleteia
Читайте також:
Про деяких попередників Папи Лева, хто мав це саме ім’я (Лев І)
Святий папа, який засудив свого попередника (Лев ІІ)
Лев ІІІ — папа, який коронував Карла Великого
Лев IV — захисник Ватикану від ісламського вторгнення
Загадкова смерть Лева V. Вбивство в тіні боротьби за владу
Лев VI — папа-маріонетка в руках правительки Рима
Лев VII: папа, якому вдалося зберегти гідність у часи порнократії
фінансово.
Щиро дякуємо!
