Свята Меса, Божа Служба, Божественна Літургія — усі ці назви позначають ту саму дійсність, яку переживають віряни, перебуваючи на Євхаристії.
Сьогодні Свята Меса стала для нас ближчою, зрозумілішою з мовного погляду; крім того, ми можемо бачити, що відбувається на вівтарі у момент здійснення найбільшої таємниці нашої віри, стаючи свідками Безкровної Жертви, коли хліб та вино стають Тілом і Кров’ю Христа. Але чи ця доступність і простота допомагають нам краще розуміти, що насправді відбувається?
Про це, а також про багато інших важливих справ, пов’язаних із літургією, її правильним сприйняттям, глибшим розумінням та переживанням сенсу, CREDO розповідає отець доктор Кшиштоф Шебля, викладач курсу «Вступ до літургіки» у Вищій духовній семінарії св. Йосифа у Львові-Брюховичах:
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні розпочинаємо цикл матеріалів про літургію. Про те, чим вона є, не лише у науковому сенсі, але насамперед у сенсі культу і побожності. Сьогодні часто маємо, на жаль, викривлене поняття того, чим насправді є літургія. Маємо сьогодні буквально кризу розуміння того, що таке літургія.
Бенедикт XVI влучно сказав, що від форми літургії залежить майбутнє Церкви. Можливо, що й криза віри, про яку також не раз згадував папа Бенедикт, пов’язана з кризою розуміння літургії.
Особисто для мене це часто боротьба із соціологічно-психологічним підходом до літургії: «нас було багато і нам було добре». Від цього треба відійти і почати сприймати літургію як подію, що відображає Небесну Літургію, як говорить нам Другий Ватиканський Собор. Отже, йдеться не про кількість, а про якість. Не про те, щоби присутні виносили щось зі Святої Меси, як із лекції, але йшли з відчуттям причетності до великого Таїнства, яке було їм привідкрите, щоб показати Царство Небесне.
Літургія, отже, не може бути сприйнята лише як певна послуга, яку ми отримуємо на рівні з іншими побутовими послугами, що служать покращенню якості та комфорту нашого життя. Я недавно зазирнув до книжки нашого львівського довоєнного літургіста, настоятеля парафії Марії Магдалини, о. Ґерарда Шмида, і вичитав, що він розширював розуміння літургії, включаючи в нього і Святу Месу, і Літургію Годин, і сакраменталії, і благословення — тобто все, що пов’язане зі щоденною побожністю. Сьогодні в літургіці усе це називається Службою Божою, а власне літургією названа виключно Свята Меса і Літургія Годин (Бревіарій).
Отже, поняття Літургії є ширшим, ніж послуга для вірян. Треба повертатися до розуміння літургії як події. Не можна зосереджуватися виключно на тому, щоби люди все зрозуміли, щоб усе побачили, що відбувається на вівтарі, і головне — щоби це було не занадто довго. Зараз часто звертається увагу на те, що священик довго говорив проповідь, або що він довго служив Месу, але не зауважується, що він робив це побожно. Тому я часто дискутую і сперечаюся про розуміння літургії, адже вважаю, що варто відійти від її прикладного, практичного розуміння. Що ось ми, священики, виконуємо для вірян якусь функцію — і вони, беручи в ній участь, щось із цього виносять.
Якось я натрапив на книжку-інтерв’ю з о. Томашом Квєтнєм про літургію, яка мала назву «Блаженне марнування». У кризі сучасного розуміння літургії, можливо, треба подивитися на Месу як на це блаженне марнування: часу, щоб молитися текстами, вписаними до Месалу, якихось матеріальних благ, от як місце служіння та його оздоблення, та навіть свічок, які спалюються підчас Меси, чи краса літургійного одягу, або посуду та всіх інших літургійних речей, які пов’язані з богослужіннями і які створюють відповідну атмосферу — і треба для Бога це пожертвувати, не варто економити, бо Господь у чистилищі усе зі скупих вирахує. Усе, що ми занедбали тут, у чистилищі будемо мати час відпрацювати.
Спершу треба визначити фундамент того, чим є літургія. Зрозуміти, що це не послуга для вірян, а подія, і її розуміння має бути більш духовним, глибшим, бо саме це допоможе краще її переживати.
фінансово.
Щиро дякуємо!
