«І відкрився храм Божий на небі,
і видно було ковчег завіту його в храмі його,
і настали блискавиці і голоси і громи і землетрус і град великий»
(Одкр 11,19).
Побудова ковчега описана у 25‑му розділі Книги Виходу. Суто технічно, це була скриня з акацієвого дерева, інкрустована золотом. Її розміри були приблизно 1×0,7×0,7 метра. По верху її охоплював золотий вінок. Накривка була чисто золотим листом, що звався престолом милосердя, згори стояли скульптури (!) двох херувимів, один навпроти одного. Їхні крила утворювали своєрідний дах над накривкою-престолом. Усередині скрині були кам’яні таблиці з заповідями, які Мойсей отримав від Бога на Хориві (Синаї). Згідно з пізнішим переказом — відомим, серед іншого, з Послання до євреїв у Новому Завіті, — там також були посудина з манною та посох Аарона.
Однак не побудова робила скриню чимсь надзвичайним: це був Ковчег — символ Божої присутності в Ізраїлі. Саме на ньому, під крилами херувимів, Бог Ізраїля являвся Мойсеєві. Тому ковчег був фактично схований від людських очей, і носити його могли тільки левіти, та й то з одного клану, спеціально призначеного для цього завдання.
Коли Ізраїль збудував Богові храм, ковчег став у відокремленому місці, що звалося Святим Святих: усередині храму як «намету зустрічі», всередині Святого місця з жертовником, тобто «в центрі всього». Ковчег був втрачений, коли вавилоняни зруйнували перший Храм. У Другій книзі Маккавейській, що постала кількома сотнями років пізніше, автор висловив припущення — або, може, «побожну надію», — що пророк Єремія сховав Ковчег завіту в одній з печер гори Нево. Як можна здогадатися, в Другому храмі ковчега вже не було — зберігся тільки принцип побудови, у три приміщення. Ось тільки у Святому святих вже було порожньо… Раз на рік туди, за завісу (саме ту, яка роздерлася надвоє у мить смерті Спасителя) входив Первосвященник і вимовляв Ім’я Бога.
Завіса роздерлася, бо Ісус увійшов у Святе святих, до Бога, — і водночас розкрив це потаємне місце людям. Відслонив людям Бога, доти прикритого завісою перед їхніми очима.
А святий Йоан побачив Ковчег завіту в небі. Тобто, можемо сказати, побачив Бога. Останні слова наведеної цитати підтверджують це: блискавка, голоси, грім, землетрус і великий град — це ознаки теофанії, богоявлення; ознаки того, що сам Бог являє себе. Причому повніше, ніж доти.
Пам’ятаючи, що цей вірш завершує видіння Йоана, в якому Бог бере на себе владу над світом, — можемо сказати, що в цей момент не тільки Йоан бачить цей Ковчег, тобто Бога, але й усе людство: тепер усі можуть Його бачити. Звук сьомої сурми вже пролунав; тепер Бог дає себе знати всьому світові: як тим, хто Його прийняв, так і тим, хто Його відкинув. Як і було передбачено, Таємниця Бога збувається! Тепер — суд. У цьому сенсі останній вірш 11‑го розділу Одкровення завершує ту його частину, яка стосувалася долі людства.
Бог, таємниче присутній у Ковчезі, вів Ізраїль до Ханаану. Коли ізраїльтяни слухалися цього керівництва — все було добре. Але були часи (як у Чис 14), коли вони не чекали на Ковчег; самі, всупереч його «сигналам», хотіли розпочати атаку на своїх супротивників. І програли…
Потім, увійшовши до Обіцяної землі, вони обнесли його навколо міських стін, коли завойовували Єрихон. Але коли захотіли «використати» Ковчег у битві по‑своєму — він потрапив до рук філістимлян (1Сам 4‑6). Видіння Йоана, описане в останньому вірші Одкр 11, викликає таку асоціацію: Ковчег символізує Боже керівництво; символізує силу перемагати, коли дотримуєш послуху Богові.
Я не фанат трилерів; я не люблю боятися. Запевнений попередніми видіннями Апокаліпсису, що все, що відбувається, — відбувається зі згоди Бога, який звершує свої плани, і що одного дня, коли пролунає сьома сурма, це нарешті закінчиться добре, — я можу перейти до наступних розділів Одкровення з більшим спокоєм. Я вже знаю, чим усе закінчиться. Бог не тільки боротиметься по стороні своїх. Він переможе; Він уже є переможцем.
Але справа не лише в спокійному читанні Книги Одкровення. Більше йдеться про те, щоби зі спокоєм — хай би там що діялося — дивитися на життя Церкви. Не в тому справа, що ми змарнували Божу роботу нашою некомпетентністю в проголошенні Євангелія. Ні! Навіть невідомо, чи це все стосується нашої власної некомпетентності, чи радше сил ворога, який нам протистоїть. Ось тільки Бог є з нами. Не ми перемагаємо: Він перемагає. Церква — це Божий люд. І хоча ми слабкі, а іноді перестрашені, — Він не покине нас.
Переклад CREDO за: Анджей Мацура, Wiara
фінансово.
Щиро дякуємо!
