Чи злословити це гріх ? Як захиститися від прокльонів? Що робити, якщо ми підозрюємо, що чиїсь злі слова — це насправді прокльони з ненависті до нас?
Прокльони — це не «погані слова» (хоча їх, безсумнівно, слід уникати). Ідеться про слова, сказані зі злістю, з ненавистю, в яких криється злий намір. Криється бажання зла іншій людині. Ось чому лайку також називають «злослів’ям».
Злослів’я — серйозна справа
У Біблії прокльони/лайки оцінюються дуже серйозно, бо Біблія загалом дуже серйозно ставиться до сили слова — спочатку Божого, а потім людського.
Бог створив світ своїм словом. Боже слово має творчу силу. Але і слово людини, яку Бог створим за своїм образом і покликав правити світом (тобто, в біблійному розумінні, брати на себе відповідальність за нього), має неабияке значення.
Людські слова можуть зміцнювати, піднімати, давати силу й надію — так само, як і слово Боже. Вони навіть можуть бути «передавачами» Божого благословення та життєдайної сили. Тому від самого початку біблійної історії ми бачимо велике значення, яке герої цієї історії надають, наприклад, батьківському благословенню (найкраще це, мабуть, показує конкуренція за батьківське благословення між Ісавом та Яковом — див. Буття 27 і далі).
Однак це благословення не завжди має означати побажання «здоров’я, щастя і процвітання». В кінці Книги Буття (зокрема, в 49, 1‑28) патріарх Яків перед смертю благословляє своїх дванадцятьох синів — кожного окремо, — і не кожний при цьому чує щось легке і приємне.
Але Біблія та традиція, що виникла навколо неї, послідовно тлумачать увесь цей текст як благословення. Тому що це слово від Бога, дане синам Якова як світло на їхньому життєвому шляху. Це також об’явлення певної (не завжди приємної) правди про них. Однак Яків не збирався принижувати своїх синів чи завдавати їм шкоди; його наміром було допомогти їм і відкрити їм майбутнє (включаючи те, щоб вони стали перед правдою про себе у світлі того, як їх бачить Бог і чого Він вимагає від них).
Свідчення Біблії, святих та екзорцистів
Однак повернімося до прокляття. Біблія також не раз засвідчує силу злоріччя. Розглянемо два приклади.
Перший — це зворушлива заборона, записана в Книзі Левит: «Не проклинай глухого» (Лев 1,14а). У цих скупих словах Бог особливо піклується про тих, хто не має можливості захиститися від прокляття, бо навіть не може його чути. А якщо Бог бажає забезпечити їм цей захист — це означає, що є від чого захищатися.
Невдовзі після цього, в Книзі Чисел, знаходимо історію про Балака. Він закликає язичницького пророка Валаама проклясти народ Ізраїля, з яким Балак воює, на його прохання (і за чималу винагороду). І тоді втручається сам Бог, фактично «змушуючи» Валаама благословляти Ізраїль замість проклинати (див. Чис 22-24). Очевидно, що Богу зовсім не байдуже, буде Його народ благословенний чи проклятий.
Приклади з життя святих також вчать нас, що до прокляття не варто ставитися легковажно. В історії св.Франциска Ассізького є момент, коли — остаточно посварившись зі своїм батьком, П’єтро Бернардоне, — Франциск просить жебрака, якого зустрічає на вулиці, символічно прийняти його як свого сина. І благословляти його щоразу, почувши, як старий Бернардоне проклинає його або просто лається на нього.
Досвід багатьох екзорцистів також показує, що прокляття насправді «діють». І вони можуть завдати величезної шкоди (не лише духовної) людині, на яку їх насилають.
Як і коли «діє» прокляття?
Прокляття/лайка може бути небезпечно ефективним, так би мовити, «двостороннім чином». Це означає, що на його руйнівну ефективність впливають обидві сторони: як людина, яка його вимовляє, так і людина, проти якої воно спрямоване.
Спочатку йде той, хто проклинає/злословить. Варто пам’ятати, що в духовному житті немає «нічиєї землі». Є влучна фраза французького письменника Леона Блуа: «Хто не молиться Христу, той молиться дияволу».
Що більш далека людина від Бога, то більше вона перебуває під впливом диявола — і тим потужніше зло може діяти в ній та через неї. Це означає, що прокляття, вимовлене такою людиною, може бути «ефективнішим».
Звісно, також важливо, чи прокляття/лайка вимовлені з гнівом, ненавистю чи «в стані афекту». Що більш свідомим є злий намір і бажання завдати шкоди — то більшою є «руйнівна сила» прокляття. Екзорцисти досить одностайно погоджуються, що особливо сильними і небезпечними в наслідках є злі слова, сказані до тих, із ким — за Божим задумом — наші стосунки повинні бути найтіснішими та найкращими (батьки, близькі родичі, але також духовно близькі — наприклад, священники).
І багато що також залежить від духовного стану того, на кого спрямоване зле слово. Їхня близькість і стосунки з Богом — це не малозначний момент; насправді це має першорядне значення. Христос уже переміг диявола своїми Страстями, смертю й воскресінням. Він уже є остаточним і беззаперечним переможцем. Якщо ми вірно триматимемося Його — зло не зможе завдати нам значної шкоди.
Як захиститись від прокляття?
Передусім — як щойно було сказано, тримаючись Христа. Через особисту молитву, регулярне приступання до таїнств і просто чесно живучи по‑ християнськи. Якщо ми припускаємо (або й знаємо), що хтось обкладає нас прокляттями (або збирається це зробити), злословить на нашу адресу, — нам спочатку треба цю людину простити — актом волі, навіть якщо наші почуття до цієї людини все ще можуть бути «важкими». І… благословити.
Це спосіб, ясно даний нам самим Ісусом: «Благословляйте тих, хто вас проклинає» (Лк 6,28); «Любіть ворогів ваших, моліться за тих, хто вас гонить, щоб вам бути синами вашого Небесного Отця» (Мт 5, 44‑45).
Якщо (навіть всупереч своїм емоціям) я благословляю когось, хто мене проклинає, бажає мені зла або ображає мене, — то я дедалі більше віддаю себе під батьківську владу і захист Бога. Його влада захистить мене. Він захистить мене.
А отже, насамперед: особисті, тривалі, щирі стосунки з Богом через молитву й таїнства, а також дотримання чітких настанов Господа Ісуса, — це спосіб захисту від руйнівного впливу злослів’я. Немає потреби в якихось «спеціальних молитвах», які можна знайти, наприклад, в інтернеті. Бо захищає не якась «правильна молитва» (часто сприйнята як заклинання), а міць Бога, якому я ввіряю все своє життя.
Якщо когось переслідує кинуте на нього в минулому прокляття (особливо якщо він не був близький з Богом у той час), — мудрим буде звернутися по благословення і молитву до священника або молитовної групи, що діє в парафії.
Однак цьому завжди має передувати життя таїнствами, особиста молитва і виконання заповіді Ісуса молитися за наших ворогів, які нам зле чинять (або намагаються). Інакше це би виглядало так, що до служіння священника ми вдаємось як до чогось магічного, сприймаємо його як «шамана», — а йдеться ж не про це.
Найгірша можлива ідея — відповісти на прокляття прокляттям. Або звернутися по «допомогу» до ворожок, чарівників, «шептунів» чи інших подібних «експертів» — навіть якщо вони рекламують свої послуги, використовуючи релігійну мову та апелюючи до віри.
Злословити — гріх?
Так. Завжди. Звісно, тяжкість гріха залежить від нашого наміру, від того, чи ми справді хотіли заподіяти комусь шкоду, чи просто «вибухнули» в пориві гніву. Але злослів’я, лайка, прокляття — це завжди зло, а зло це гріх, і ми повинні уникати його й намагатися виправити ситуацію.
Якщо ми бажали комусь зла навіть просто «у гніві» — варто вибачитися. І, звісно, помолитися за цю людину, щойно заспокоїмося. Хоч би й тільки одне «Радуйся, Маріє» — з вірою віддаючи цю людину та себе під опіку Жінки, чиє потомство «розчавлює голову змія» і яка є жахом для демонів.
Зі злослів’я та прокльонів обов’язково треба посповідатися.
Переклад CREDO за: Міхал Любовицький, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
