Взяти свій посох

Роздуми над Божим Словом на ХV Звичайну Неділю, рік Б

Чи замислювався я колись над питанням для чого я роблю ті чи інші вчинки? Що мене мотивує? Чи це просто вже звичка щось робити? Чому сьогодні обираю або навпаки — не маю сил зробити вибір?

Коли я почав роздумувати над тим, що нам підказує зробити вибір в ту чи іншу сторону, збагнув, що однією з причин є думка оточення. Чому ця думка так впливає на нас?

Коріння сягає нашого дитинства. І враховуючи, що наші батьки, друзі могли нас зранити, нам простіше йти за думкою оточення, аніж зробити те, чого ми насправді хочемо.

А от як бути з призначенням? Адже сьогоднішнє Боже Слово говорить:

«У Ньому  (Бозі) й ми стали спадкоємцями, які були наперед призначені за передбаченням Того, хто все здійснює за рішенням своєї волі».

Уяви: тебе й мене ще до створення світу задумали. Й не просто так, а надали певне призначення.

Що  ж воно таке — призначення?І як його розпізнати?

Дуже легко. Це те, що ти любиш робити. Це те, що спонукає твоє серце битися швидше. Це те, повз що не можеш пройти. А головне, що коли це твориш, то почуваєшся щасливим.

Ось тільки питання — хто ж його вкладає в наше нутро? Звідки приходить призначення? Знайдемо відповідь в сьогоднішньому читанні:

«Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, який поблагословив нас усяким духовним благословенням на небесах у Христі. Оскільки Він вибрав нас у Ньому перед заснуванням світу».

До чого вибрав?

«Щоб ми були для прославлення Його величі».

Виявляється, що Бог кожного з нас задумав ще перед створенням світу. Він продумав місце й час мого народження. Для Нього я не просто «ембріон», який через 9 місяців став людиною після народження. Для Нього ти і я були особистостями. Зі своїми мріями, бажаннями, талантами й характером і прагненнями серця…

Тільки замислись на хвильку: ти — «для прославлення Його величі». Не твої вчинки… Не твої заслуги… Не твої досягнення. А саме ти! Чи ти колись думав над цим?

А євангеліст Марко сьогодні говорить, що Ісус не просто покликав, а дав владу. Ось тільки одна умова: не брати нічого, крім посоха. Що ж це за посох?

Може він і є оте твоє призначення від Бога? Не те, ким ти зараз є . Не та професія, яку обрав, бо так склались обставини. Не ті обставини, в яких ти зараз перебуваєш… Це той потенціал, який Бог у тобі бачить. Так само, як Він побачив у митарі Матея апостола й євангеліста.

Але ще раз кажу  — є одна умова: потрібно залишити все інше (хліб, одежу, гроші). Для нас це може означати зробити крок назустріч собі самому. Не зосереджуватись на своїх обмеженнях, а пам’ятати, що є Той, Хто вірить у нас і дав нам владу.

А ти хочеш скористатися нею? Чи знову сховаєш свої прагнення в таємну кімнатку й будеш жалітися на життя? А може спробувати сьогодні поговорити з Богом на молитві про те, що колись мріяв зробити, але «якось не було часу»…

Бо апостоли, отримавши владу, приступили до дії. Бог дав владу. А от як ти нею скористаєшся — це вже залежить від тебе. Чи візьмеш свій посох? Тобто чи візьмеш відповідальність за своє життя і ті вибори, які робиш або не робиш сьогодні. Бо не вибирати — це теж вибір. Це відмова!