«Народження енцикліки. Humanae vitae у світлі Ватиканських архівів». Книжка під такою назвою побачила світ у Ватиканському видавництві в контексті 50-річчя цього документа блаженного папи Павла VI.
Жодна енцикліка не проходила через такий тривалий період приготування, як енцикліка «Humanae vitae» (Людське життя) блаженного Павла VI: п’ять років, від 1963 по 1968-й. Небагато папських документів мають, як у цьому разі, стількох консультантів, включених у проект. Але відразу після оприлюднення 25 липня 1968 року остання енцикліка Папи Монтіні викликала широку дискусію, відлуння якої через півстоліття досягло також і нас, пише Vatican News.
Саме це спонукало о. Джільфредо Маренґо, викладача Папського богословського інституту Йоана Павла ІІ щодо подружжя та сім’ї, підготувати книжку «Народження енцикліки. Humanae vitae у світлі Ватиканських архівів». Для її написання знадобився спеціальний дозвіл Папи Франциска, що надав доступ до архівів раніше за приписані 70 років після завершення подій. Завдяки цьому маємо історіографічне дослідження, що проливає світло на постання документа.
Пособорне напруження
«Чимало полемічних дискусій та критичних суджень щодо “Humanae vitae”, — зауважує автор, — зродилося через здогадки щодо її укладення. Реконструкція цього процесу допоможе позбутися численних упереджень, які протягом цих років нагромадилися навколо тексту».
Підготування документа та його сприйняття стали відлунням «перших проявів пособорного напруження в Церкві». «Тим, хто співпрацював у приготуванні тексту, — пояснює о.Джільфредо, — не було легко взяти на себе акценти новизни, впроваджені Другим Ватиканським Собором. За плечима було вчення, яке ще від Пія ХІІ визнало дозволеність природних методів планування сім’ї, але це сприймалося як поблажка для християнських подружь. Тут же йшлося про те, щоб зробити крок уперед; але для покоління, яке працювало в ті роки, Собор був ще новою дійсністю, — на що вказує несприйняття, виявлене в деяких моментах окремими радниками щодо тем собору».
Однак друга частина критиків енцикліки зайняла цілком протилежну позицію. У них бачимо упередження, згідно з яким, за словами о.Маренґо, «все, що було написане до Собору, вже не має жодної ваги». «Мова про динамізм, який у випадку “Humanae vitae” вибухнув особливим чином, але ним була позначені вся пора перших десятиріч після Собору», — додає він.
Чернетка, синодальне обговорення та міфи щодо автора
Вивчення архівів допомогло виявити, що існувала вже затверджена чернетка енцикліки, яка потім була відкинута. Крім того, під час першого Синоду єпископів у 1967 році проводилася синодальна консультація щодо методів регулювання народжуваності.
Дослідження сприяє об’єктивнішому підходові до енцикліки також і через те, що розвінчує два міфи стосовно її автора. «Не є правдою те, що Павло VI працював над нею сам-один: навпаки, він дбав про те, щоб отримати всі можливі підказки та консультувався з єпископами. Але неправдою є й те, що його мучили сумніви, оскільки судження визріло вже від початку, — зазначає о.Маренґо. — Папа Монтіні лише завжди просив усіх своїх співробітників допомогти йому представити це судження у позитивний спосіб. І слід сказати, що вони не завжди були здатні до кінця відповісти на ці його очікування».
Титульне фото: 1Р5
фінансово.
Щиро дякуємо!
