Допомогу зазвичай нелегко приймати, але й доброї підтримки треба повчитися. Нехай ці приклади надихають вас мати відкриті очі й уважне серце.
Як допомагати?
— Як тобі треба буде допомога, то дай знати, — каже хтось.
— Ну… знаєш, мені важко про таке просити, — за якусь мить відповідає другий.
— Тобі щось треба? Ти справляєшся? — знову запитує перший.
— Ні, ну якось даю собі раду… — лунає наступна відповідь по паузі.
— Ну то як тобі щось буде треба, то сміливо кажи, — завершує перший.
Чому я наводжу цю розмову в стилі «я тобі допоможу, якщо ти скажеш, щоб я тобі допоміг»? Останнім часом я стикаюся з такими ситуаціями, де, з одного боку, є хтось, хто пропонує свою готовність допомогти, а з другої — потребуючий, який не завжди здатен попросити або й визнати, що він чогось потребує.
Певно, більшості з нас випадало побувати і в тій, і в тій ролі. Ми можете це назвати звичайним браком комунікації та невмінням виражати свої потреби. Або подумати, що коли хтось не просить про допомогу, то він її не отримує, річ ясна, ні то ні. Однак знається мені, що це не завжди найкраще пояснення.
Тяжко просити про допомогу
Причин, через які тяжко просити про допомогу, буває насправді багато — хоч би такі, як сором, несміливість, гордість, недовіра, потреба в незалежності, острах перед боргом вдячності або якась інша неможливість. Просити і приймати допомогу, а також чітко визначати свої потреби — це цінні вміння, які варто розвивати практикою. Часом, однак, варто, щоб ініціативу перейняв той, хто уділяє допомогу, а не той, хто потребує підтримки.
Вочевидь, є купа можливостей, які фактично самі стукають у двері: волонтаріат, відсоток з картки на регулярні благодійні відрахунки, харитативні марафони, передсвяткові ярмарки, інтернет-збірки, кліки, вподобайки, поширення тощо. Проте вистачить трохи уяви, спостережливості, уважного погляду довкола — і може виявитися, що зовсім не треба так далеко шукати.
Бувають такі ситуації, коли не треба багато, щоб усвідомити, що хтось у скруті — психічній, матеріальній, фінансовій. Отож чи можна комусь допомогти так, щоб він не почувався присоромленим, заклопотаним, враженим і зобов’язаним віддати щось взамін? Можна. Ось кілька прикладів, натхнених реальними історіями, які я наводжу, вдячна, що могла їх пізнати.
1.Ініціатива допомоги по стороні того, хто допомагає
Ти не запитуєш, чи я маю якусь потребу. Ти бачиш мою ситуацію і знаєш, що з різних причин я про допомогу не попрошу. Запитуєш тихенько, чи я прийму допомогу. Висилаєш гроші переказом. Ніхто з наших знайомих не знає, що я маю гарний і добрий відпочинок саме тому, що отримала допомогу від тебе. Я не почуваюся заклопотаною ані засоромленою. Твоя ініціатива і виразне бажання допомогти, а водночас тактовність дозволяють мені прийняти цей жест.
2.Замість відкритого гаманця — відкриті можливості для розвитку
Ти зі мною розмовляєш, ти мене слухаєш, бачиш не тільки мою боротьбу і труднощі, але також помічаєш таланти і зацікавлення. Ти не даєш мені готових рішень, не пропонуєш одноразової допомоги, а показуєш, як я можу розвивати свої захоплення і ще й мати з цього гроші. Я не відчуваю боргу вдячності стосовно тебе, це радше вдячна пам’ять і задоволення від можливостей розвитку. Твоя конкретна підтримка, тобто залучення моїх талантів, дозволяє прийняти таку допомогу.
3.Порожня кишеня відкриває серце
Я граю, як завжди, біля станції метро. Тут я і мій акордеон. Люди проходять обік, інколи вкидають якийсь гріш. Ти сьогодні грошей не маєш, ти сам мусиш покладатися на допомогу інших. І, може, саме через це затримуєшся біля мене.
Ми можемо порозмовляти. Я розповідаю тобі, чому насправді я граю на вулиці. Я виходжу з дому, щоб когось зустріти й не почуватися самотньо. Твоя увага, зацікавленість моєю історією та спільні теми роблять так, що я хочу заграти щось веселе, я граю з нагоди нашої зустрічі. Твоя зупинка біля мене на ці кілька хвилин була мені потрібна. Я з вдячністю проводжаю тебе своєю музикою.
*
Допомогу зазвичай нелегко прийняти, але й доброї підтримки треба повчитися…
фінансово.
Щиро дякуємо!
