Роздуми

Церква покликана творити, захищати і рятувати сім’ю

13 Листопада 2018, 17:54 2796 о. Йосафат Бойко, ВС

«Як колись в Україні сім’я врятувала Церкву, так тепер святим обов’язком Церкви є врятувати сім’ю» (Блаженніший Святослав).

 

 Церква Христова в особі апостолів отримала від Господа Ісуса, після Його воскресіння, особливу місію, і про це читаємо у Святому Письмі: «Ісус же приступив і промовив до них: Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав. Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28, 18-20). Ця місія триватиме аж до кінця віку і полягає в тому, щоби навчати людей всього того, чого навчив Ісус Христос, коли перебував на землі зі своїми апостолами.

  Ісус Христос, відвічний Бог, стає в часі людиною і народжується від Діви Марії. Має за опікуна святого Йосифа, який піклувався про їхню сім’ю — Марію та Ісуса, починаючи від зачаття Ісуса і протягом цілого свого скромного і наповненого тихим служінням, життя. Ісус народжується у сім’ї, звертаючи увагу людей усіх часів на ту незмінну істину, що родина, сім’я — це особлива спільнота присутності Бога, це особливе місце й середовище, яке покликане давати життя дитині, виховувати її та готувати до самостійного й відповідального життя.

  Тому Свята Церква почувається відповідальною в совісті за те, щоб піклуватися про родину, а ця турбота виявляється в її відповідальному ставленні до того, щоб родину творити, тобто готувати молодих людей до відповідального створення сімей; щоб родину захищати від різноманітних сучасних нападів та атак на інституцію сім’ї; родину рятувати, коли вона потрапила у життєві бурі й не дає сама собі ради.

 

 

1.Церква покликана «творити» родину

  Ми живемо у часі, коли спостерігаємо неабияку кризу сімейного життя. Часто люди (хлопець і дівчина) починають жити разом, «під одним дахом», ще до вінчання — «на віру», без Божого благословення (жити разом без вінчання є важким гріхом), без жодних цивільних зобов’язань одні перед одними (інколи навіть не укладають цивільного шлюбу, так званого «розпису») і без батьківського благословення (батьки-християни часто на це не мають впливу). Священики про це мало проповідують і навчають, батьки та родичі на це заплющують очі, молоді люди заспокоюють свою совість і виправдовуються тим, що, мовляв, такі часи і багато хто так робить і так живе, або ж знаходять для цього такий аргумент: «Краще пожити і спробувати, чи ми підходимо один одному, аніж повінчатися і потім розлучитися». І суто по-людськи виглядає, що це правда; але якщо копнути глибше, то бачимо, що тут криється великий обман. Цивільна статистика показує, що серед тих подружніх пар, які розлучилися, 80% жили разом і пробували, але просто життя не вийшло. І я, як священик, вже багато років готуючи наречених до вінчання, щоразу переконуюсь дедалі глибше в тому, що як Господь не «створить» сім’ю, то сім’я не втримається. У світі так багато спокус проти святого подружнього життя, що людських сил замало, аби втриматися і перетривати всі випробування.

  Коли я кажу, що обов’язком Церкви є «творити» родину, то тут маю на увазі і відповідальність родини-сім’ї, парафії і душпастиря-священика. Батьки-християни повинні з дитинства готувати дітей і розказувати їм про можливі покликання у житті: до сімейного життя, до якого покликана переважна більшість людей, до богопосвяченого життя — монашества або ж до життя у дівичому стані (неодруженому). І коли говориться про сімейне життя, то треба чітко пояснювати, що тут ідеться про одного чоловіка чи одну жінку, які б жили все життя «аж до смерті» у любові, вірності, чесності та послусі подружньому (остання обіцянка належить лише жінці). Бувають випадки, що батьки заявляють, ніби Церква чи школа повинні виховати дітей, закласти в них християнські цінності, забуваючи, що все починається з дому. Парафіяльна спільнота співвідповідальна за «творення» християнської сім’ї, тобто приклад інших сімей, які належать до парафії, відвідують той чи інший храм, є дуже важливий для формування свідомості наших дітей — майбутніх творців християнських сімей. Священик-душпастир має пряму відповідальність за «створення сім’ї», покладену на нього Святою Церквою через уділення Святого Таїнства Священства і призначення його на парафію для служіння Божому люду. Саме священик, який вінчає ту чи іншу пару наречених, є першим відповідальним за навчання, підготовку молодят до таїнства вінчання. Часто можна почути виправдання, що сьогодні люди роз’їжджаються по заробітках, всі десь працюють, не мають часу й можливості на підготовку. Але ж Церква зобов’язує священика готувати молодят – проводити науки (якщо ж не може це зробити сам священик, то є в містах і районних центрах душпастирські осередки дошлюбної катехизації, з благословення єпископамів, і такий священик у совісті зобов’язаний послати на навчання-підготовку своїм наречених). Церква про це навчає у Каноні 783, §1: «Душпастирі зобов’язані турбуватись про те, щоб вірні готувались до подружнього стану: через проповідування і катехизу, відповідно пристосовану до молоді і старших, завдяки чому вірні могли б одержати повчання про значення християнського подружжя, про взаємні обов’язки супругів, а також про головне право й обов’язок, які мають батьки – по змозі дбати про фізичне, релігійне, моральне, суспільне і культурне виховання дітей; через особисте повчання наречених перед подружжям, яке б готувало наречених до нового стану».

Кожен хлопець і кожна дівчина, які хочуть отримати таїнство вінчання у храмі і які, припускається, покладаються на Господа Бога у своїй витривалості, повинні завжди турбуватись і про те, чи їхні майбутні супутники життя також живуть таким життям молитви, чи сповідаються, чи приступають до Святого Причастя, чи їхня сім’я християнська і практикуюча? Якщо ж перед вінчанням на це не звертати уваги, то потім можна дуже швидко пошкодувати.

 

 

2.Церква покликана захищати родину

  Сьогодні у світі можна спостерігати цілеспрямовану атаку на сімейні цінності, боротьбу проти традиційної сім’ї – одного чоловіка і однієї жінки на все життя. Господь на початку світу сотворив сім’ю: Він сотворив чоловіка, а потім побачив, що «не добре чоловікові бути самому» (Бут 2,18) і «з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка» ((Бут 2,22). І озвучує Святе Письмо закон сім’ї: «Так бо полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки , і стануть вони одним тілом» (Бут 2,24).

  Читаємо у Катехизмі нашої Церкви (857): «Господь Бог благословляє подружню любов і обдаровує її жертовністю та плідністю. Вона єднає двох – чоловіка і жінку – в одне ціле, яке людина не може роз’єднати: «Що, отже, Бог получив, людина хай не розлучає» (Мт 19, 6). Подружня єдність здійснюється у взаємодаруванні аж до самопожертви: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав Себе за неї» (Еф 5, 25). Церква також вчить, що «найважливішою метою подружнього життя є сопричастя чоловіка і жінки в любові, щоб, перебуваючи в ній, ще більше пізнавали Бога, що є Любов, і щоб в Його любові їхня любов була плідною: «Що в людині є душа, то є любов у родині. Не стане душі – не стає і життя; буде тіло, але мертве. Родина без любові – як тіло без душі» (Митрополит А. Шептицький). Подружня любов існує перш за все задля добра самих подругів. У подружжі чоловік і жінка покликані до співтворчості з Господом у народженні дітей: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1, 28). Господь є джерело життя людини, і тому, приймаючи дар нового життя, подруги стають причасниками цього Джерела. Ось чому дар плідності є Божим благословенням для подружжя, скріпленням його в любові. Подружжя є іконою Церкви Христової, яка народжує людей до життя вічного» (Катехизм 869-870).

  У сучасному світі для нищення віри і моралі та загальнолюдських цінностей послуговуються різними фальшивими «вченнями» чи ідеологіями. Величезну загрозу  для кожної людини і для родини несуть теорії ґендеру (від англійського gender — «рід», «тип», «стать»), які намагаються зруйнувати сприйняття людської статевості як Божого дару, що природно пов’язаний із біологічною відмінністю між чоловіком і жінкою, і таким способом  знищують також і природнє розуміння сім’ї-родини – як стабільного і відповідального зв’язку одного чоловіка і однієї жінки; ці теорії також впроваджують вільний спосіб співжиття та спілкування між людьми у статевій сфері. Тому кожен християнин повинен знати хто така людина і що таке родина, щоби не потрапити у пастку людей «зіпсутого розуму й позбавлених правди» (1Тим 6,5). А Церква покликана це все пояснювати людям — розкладати по поличках, робити порядок у головах людей, бо порядок іде від Господа Бога, а хаос і безлад — від диявола.

 

 

3.Церква покликана рятувати родину

Не раз сьогодні можна почути про сімейні труднощі: непорозуміння, скандали, ревнощі, зради, як духовні, так і фізичні, сварки… Як покликаний реагувати кожен християнин на ці виклики? Або, можемо себе запитати, як я реагую на такі ситуації? Як я стараюся вирішити той чи інший конфлікт у цій сфері і якими правилами чи законами я керуюся? Якщо мене просять поради у таких конфліктних ситуаціях: яку даю пораду і чим керуюся в таких випадках?

Церква та її представники — священики мають святий обов’язок не лише «творити» сім’ю та залишити її на «самоплив», але супроводжувати її, піклуючись про духовний супровід, про те, як молодята переживають перші роки свого подружнього життя: чи моляться разом, чи не пропускають недільної Служби Божої. Пастир повинен знати своїх овець і турбуватися про їхні потреби, розділяти з ними радощі, святкувати з ними разом їхні нагоди, повинен разом з ними плакати і розділяти труднощі й горе, які можуть трапитися в житті кожного; повинен, як каже Папа Франциск — «пахнути» вівцями, тобто знати, чим живуть його вірні, чим вони радіють і які труднощі переживають, щоб прийти їм на допомогу.

Сучасний світ, який так швидко розвивається і так багато прагне встигнути, стикається з такою небезпекою, що люди не мають часу одне на одного.  А якщо це трапляється у сім’ї, то це початок випробувань, «бурі», бо коли немає доброго спілкування, то починаються непорозуміння; коли немає спілкування в сім’ї, то, природно, люди починають шукати цього спілкування поза нею, а це стає початком нових непорозумінь. Є гарний приклад зі Святого Письма про бурю на морі і ясний приклад, як із цього вийти. Читаємо, що коли Ісус «увійшов до човна, слідом за ним увійшли його учні. Аж ось зірвалася на морі така велика буря, що хвилі заливали човен. Він же спав. Ті кинулись до нього, збудили й кажуть: «Рятуй, Господи, ми гинемо!» А він до них каже: «Чого ви лякливі, маловіри?» Тоді встав погрозив вітрам і морю, і настала велика тиша…» (Мт 8,23-26).

Отже, щоб не було «бурі», треба ще перед вибором майбутнього чоловіка чи жінки звернути увагу на те, якими цінностями живе ця людина, чи вона молиться, чи приступає до Святих Таїнств Сповіді й Причастя. Для когось можуть видаватися дивними ці запитання, але, з мого невеликого душпастирського досвіду кажу, що саме ці три речі дуже і дуже допомагають врятувати родину, коли є «бурі». А коли вже є бурі, то треба кричати: «Рятуй, Господи, ми гинемо!» Коли приходять труднощі, проблеми, випробування — є два способи виходу з таких ситуацій. Перший — розлучитися і сказати, що я до цього чоловіка чи до цієї жінки не маю відношення, «вмити руки» і залишитися «білими і пухнастими», або ж другий — вирішувати проблеми ізсередини, змінювати свій спосіб життя, поведінки, мислення і ставлення до сім’ї. Перший спосіб простіший, але він не вирішує проблему, а її збільшує, а другий спосіб важчий – але коли покладатися на Господа Бога і вирішувати все з Богом і по-Божому, то краса і спокій подружнього життя повернеться і родина житиме щасливо.

Церква завжди стоїть на стороні збереження сім’ї, бо Церква творить родину, захищає та покликана рятувати її у небезпеках і «бурях» життєвого плавання.

Тому, дорогі друзі, страймося завжди молитися за наші християнські родини, дякувати Богові за наших батьків — тата і маму, без яких нас би не було, і пам’ятати, що основою, фундаментом родини має бути Господь Бог, Свята Матір Церква, а засобами для витривалості у цьому стані життя є молитва, Свята Сповідь і Святе Причастя.

 

 

 

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books