На жаль, не всім пощастило відразу реалізувати свою мрію бути мамою. Деякі жінки прагнуть цього місяцями або навіть роками. Прочитайте історію про важкий шлях до батьківства, усиновлення та спільного життя в любові, яка не знає меж і не боїться страждань і жертв.
На свій «благословенний час» Мажена Вітчак чекала близько 12 років. Для когось це небагато, а для когось — ціла вічність. Час боротьби, втрати надії та сумнівів у сенсі будь-чого; море пролитих сліз.
Жінка почувалася гіршою за інших. Вона хотіла кохати і бути коханою. Часто погладжувала живіт, навіть тоді, коли в ньому нікого не було. Вона замислювалася: як це було б, якби вона стала матір’ю, ділила своє життя з кимось, хто був би її частинкою.
Ін’єкції, гормони та відсутність надії
Перш ніж сповнилася її найбільша мрія, Мажена пройшла велику кількість гормональних процедур, досліджень, ін’єкцій, була у багатьох лікарів і фахівців. Зрештою, її прагнення реалізувалося. На початку вагітність минала добре, без ускладнень. Однак з часом жінка стала почуватися дедалі гірше. Вона проводила тижні в лікарні.
На 35-му тижні народилася Марія-Юлія. Лікарі поставили діагноз: тромбоцитопенія, простіше — брак тромбоцитів у крові. Мажена раніше майже нічого не знала про цю хворобу. «Ми з чоловіком переживали за Марисю. Вигляд дитини, підключеної до крапельниці, був ударом у саме серце», — розповідає Мажена.
В очікуванні на чудо
Дівчинка мала проблеми з диханням, кожний день був битвою за життя, за підтримку цього крихітноого буття, якого подружжя так чекало. Ніщо не передвіщало трагедії. Але з’явилася інфекція з високою температурою, зниженням тромбоцитів та сильним крововиливом у мозок. За здоров’я Марії Юлії молилися всі. У лікарні дівчинку охрестили. Вдалося на якийсь час зупинити все це, але, на жаль, виникли чергові проблеми з диханням.
«Кілька разів здавалося, що Марисі може вже не бути, але ми не допускали такої думки. Неможливо на 100% бути готовими до смерті людини, яку так безмежно любиш, особливо якщо це маленька дитина, яка тільки починає своє життя», — згадують Мажена та Міхал.
Бути мамою — це дар
Через два роки після смерті Марисії пара наважилася на сміливий, але обдуманий крок: вони всиновили Адама. Це був природний і свідомий вчинок.
Біологічні батьки покинули хлопчика, не хотіли, щоб він обмежував їхню «свободу», якої вони так сильно прагнули.
Родина була проти ідеї Мажени та Міхала. Вони стверджували, що після таких травматичних переживань подружжя не зможе до кінця полюбити «чужу» дитину. «Я згодом зрозуміла, що проблеми з народжуваністю — не покарання. Моє покликання — це материнство, і я не мушу докладати всьому світові, як я це реалізую», — каже Мажена. Очікування сина було часом радості, тривоги та надії, які можна порівняти з періодом вагітності.
Сьогодні минуло вже чотири роки, як Адам з ними. Жінка вважає, що бути мамою — це бути щасливою, це цінність дана і задана, це створення нової маленької людини, а всі інші справи, важливі до тієї пори, не такі вже й важливі, як раніше.
З Богом все має сенс
«Насправді Бог ніколи не залишав мене. Я дійшла через хрест до воскресіння, і в подальшому шляху до Нього зі мною чоловік та коханий Адам, — каже Мажена з хвилюванням. —Я пишаюся тим, що я мама», — додає вона.
фінансово.
Щиро дякуємо!
