Роздуми

Мудреці: назустріч Ісусу

06 Січня 2019, 12:27 3287

Живучи в очікуванні на прихід Христа у славі, ми, однак, покликані розпізнавати Його присутність уже тут, на землі. Тож варто приглянутися і прислухатися до тих, хто у своєму житті вже подолав цей шлях і може поділитися справжнім досвідом шукання Христа. Наприклад, до трьох євангельських мудреців зі Сходу. Їхнє життя стало справжнім паломництвом зростання у вірі.

Про трьох східних мудреців, які прийшли віддати поклін Божому Дитятку (див. Мт 2, 1‑13), немає багато достовірної інформації. Однак їхня присутність у Євангелії досі залишається для нас захопливою, цікавою та повчальною.

 

Зустріч з Ісусом: три критерії

Євангеліє – це, крім усього іншого, розповідь про зустрічі Ісуса з конкретними людьми. З їхніми немочами та гріхами, культурою та світоглядом. Зустрівши Господа, багато людей відчували, що їхнє життя набуло нового значення та надії. Вони не могли більше вдавати, ніби нічого не відбулося, і повернутися «старими людьми» в минуле. Про таких Ісус скаже: «Ваші ж очі щасливі, бо бачать; та й ваші вуха, – бо чують. Істинно кажу вам: Багато пророків і праведних хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули» (Мт 13, 16‑17).

Отож є три невід’ємні речі, потрібні, аби зустріч з Ісусом відбулася: це очі, щоби бачити; вуха, щоби чути; і бажання, яке зрушить людину з місця та змусить зробити перший крок із власноруч створеного світу в той, що є ділом рук Творця. Звісно, для сучасників Ісуса було великим привілеєм чути Його голос. Проте далеко не всі, хто фізично почув Його голос, зуміли розпізнати в Ньому Месію. Без сумніву, було честю дивитися на Боже обличчя. Та далеко не всі, хто фізичними очима бачив Ісуса, ставали Його учнями. Адже навіть сліпці розпізнавали Господа швидше від тих, хто «просто» на Нього дивився.

Що ж насправді необхідно для того, аби назавжди відчути себе «блаженним», тобто щасливим через зустріч з Ісусом? Спитаймо мудреців…

 

Впевненість і мета

По-перше, звернімо увагу на впевненість трьох мудреців та конкретну мету, яку вони визначили: «Де цар юдейський, що оце народився?» (Мт 2, 2). Мудреці прямують до Юдеї не навмання або в пошуках когось незнаного. Вони прийшли до Єрусалима, бо шукають царя, який оце (щойно) народився. Їхній пошук конкретний – тобто «де?», що вказує на визначене місце. Отже, завершення їхньої мандрівки буде там, «де» цар народився. Цар народжується в конкретному місці – тут і є їхній фініш.

Бажання мудреців «побачити» Новонародженого супроводжує Його зірка, що раптом з’явилася на небі. Про чистоту їхнього бажання ми можемо судити з двох дій, що їх мудреці хочуть зробити при зустрічі: «побачити» і «поклонитися». Чистий намір дарує чоловікам відвагу та відкритість до кожної людини, яку вони зустрічають на своєму шляху. Зустрічаються з царем Іродом і священиком – у простоті говорять з ними, хоча у відповідь отримують неправду і страх…

Хтось злякався, бо втратить те, до чого звик і з чим зжився: хтось – владу, хтось – щоденні спокійні звички. Аби побачити альтернативу егоїзму, необхідно було зійти з царського Єрусалима до Вифлеєма. Із галасливого перспективного міста, центру побутового життя – до містечка, ба навіть поза його мури.

Сліпе і холодне знання часто буває нездатним слухати серце. Але мудрість знатна… Відкривши серце, мудрий здобуває справжній досвід.

Цар Ірод та придворні священики добре знали те, про що говорили мудреці. Та їхніх знань виявилося замало, щоби залишити вигідне життя і вирушити в дорогу. Знання розповідало про Месію, але не вело до зустрічі з Ним. Цареві та його почтові бракувало любові, тому вони були невільниками влади і вигаданого спокою. Натомість люди зі Сходу, керовані лише мудрістю, прямували за знаком на небі до гроту об’явлення. Де й зустріли Ісуса-Месію, Бога-з-нами.

 

Тільки Господь

Погляньте, як упевнено мудреці простують чужим і незнаним краєм за таємничою зорею! Що надавало їм сили не сумніватися? Адже кожен, хто бачив їхній караван, запитував себе: куди це вони? Чого? Може, юдеї їх навіть висміювали тишком-нишком… Але силою мудреців було очікування, яке жевріло у їхніх серцях. Вони очікують лише на Царя, який ось народився, але не на тих, кого зустрічають на шляху до Його Різдва.

Очікувати всього тільки від Господа – наступний елемент духовного паломництва до зустрічі з Ним. Вирушивши в путь, треба пам’ятати лише про того, кого ми, хоч би які втомлені, бажаємо урешті-решт зустріти.

 

Вірність

Мудреці вірно слідують за зіркою на небі, не помічаючи перешкод. Хоча вони не знають, куди провадить зірка! Не знають і того, кого зустрінуть. Не можуть запитати підказки чи зробити «дзвінок другу». Вони просто йдуть за зорею. А вона приводить їх до стайні, де були Дитятко та Його Мати…

Тут завершується перший етап подорожі трьох мудреців зі Сходу. Вони побачили Дитя і віддали Йому поклін як Господу їхнього життя. Дари, які чоловіки склали Ісусові, – це вираз приготування до зустрічі з Ним, промовистий доказ мудрості їхніх сердець.

Уже у Єрусалимі при дворі царя Ірода мудреці визнали, що йдуть побачити царя. Тому вони несуть царські дарунки: золото, бо з Ісусом настане нове Царство любові, правди, справедливості та миру. Послухавши порад священиків про місце, де народився їхній цар, а потім побачивши Дитя, враз із поклонінням вони дарують Ісусу також і кадило – на знак розпізнання в Ньому Бога, у якого вони вірують і якому віддають своє життя. Нарешті, жертвуючи Йому миро (олію, вичавлену з гірких зерен), вони споглядають у Дитяті чоловіка, який, як і кожна людина, буде страждати… Його життя буде принесено у жертву за всіх.

 

Пуститися іншою дорогою

Останнім елементом духовної мандрівки назустріч Ісусу є «не завертати, пуститися іншою дорогою». Не повертатися більше до Єрусалима, не йти дорогою Ірода, тобто дорогою гордості, влади й панування.

Так троє східних мудреців ступили на шлях, що його вказав їм ангел, – на шлях простоти, любові й миру. Мудреці повернулися переміненими. Їхні втома й зусилля перетворилися на радість.

*

…Віра – це не «духовний комфорт», не бездіяльний спочинок. Вірити – це йти і шукати Господа. Існує безліч охрещених, які вважають себе досконалими «експертами» та «знавцями» Бога, чи не так? Тільки чи вони колись зробили хоч крок, аби шукати Його попри втому і невизначеність?.. Та є чимало тих, які подолали страх. Знайшли відвагу, щоби йти за Ісусом, водночас шукаючи Його. Вони не бралися вчити, тягнути силоміць, переконувати… Просто навчилися жити радістю від зустрічі з Господом. А це їхнє свідчення пробудило цікавість у нових «мудреців», які раптом сказали: «О! І ми також ідемо!..»

о. Віталій Храбатин
«Католицький Вісник» № 24/ 2015

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: