Чи підказувати дитині, з чого вона має сповідатися? Чи складати з нею «список гріхів»?
Якщо для вас важливий релігійний розвиток вашої дитини, поставтеся до цієї справи серйозно. Ось наші п’ять порад.
Для багатьох із нас сповідь — непростий досвід. Ми маємо побоювання, сумніви, стреси, інколи не бачимо в ній сенсу… Вашій дитині може бути ще складніше. Однак є кілька способів, щоб їй у цьому допомогти.
1.«Не мусиш»
Якщо аргумент, яким ви намагаєтеся переконати свою дитину піти до сповіді, це «так треба», «всі повинні», «ти мусиш» — то сповідь моментально стає обов’язком (причому обтяжливим і досить-таки прикрим) у списку ста тисяч інших обов’язків, які дитина «мусить». Тому варто побачити (і показати) дитині сповідь з іншої перспективи.
Не бійтеся розмовляти з дитиною про те, що дає сповідь. А що вона дає? Певна річ — прощення гріхів. Але це також момент, коли Ісус заново каже до нас: ти Мій! Ти Моя! Попри твої падіння, попри все погане, що ти зробив, — Я від тебе не відмовився і не відмовляюся. Твій гріх — навіть дуже серйозний — нічого не змінив у Моєму Серці. Для Мене ти надалі коханий, єдиний, безцінний.
Знак хреста, що його священик робить при останніх словах розрішення (і ми самі його в цей час робимо, про що варто дитині нагадати), — це повторення того маленького знаку хреста, який був накреслений у нас на чолі в момент нашого хрещення. Знак незворотної приналежності до Бога.
У сповіді йдеться однаковою мірою як про відпущення гріхів, так і про прийняття наново цієї приналежності до Ісуса, для якого ми ніколи не перестаємо бути важливими.
2.Особистий іспит сумління
Нізащо, за жодних умов, ні під яким виглядом не говоріть дитині, з чого вона має сповідатися, а тим більше не складайте з нею «списку гріхів». Порозмовляйте про те, що таке гріх: що не йдеться про саме тільки порушення заборони, але про те, що гріх це вибір фальшивого добра замість справжнього.
Ідеться, зрештою, не про те, щоб мала людина вивчила закони, а про те, щоб вона розвивала своє сумління і вчилася ним користуватися. Найстрашніші моменти — це коли в конфесіоналі дитина витягає папірець і зачитує з нього слова, яких інколи й вимовити до ладу не здатна, а що вже — зрозуміти!
Або коли восьмирічна дитина сповідається, що не була на недільній Святій Месі. Зрештою, вона цього не вирішувала! Не веліть дітям сповідатися з ваших гріхів!
3.«Не бійся»
Часто в нас, дорослих, є чимало побоювань щодо того, як сповідник відреагує на наші гріхи. Дитина може боятися ще більше. Варто нагадати їй про те, що у сповіді найважливішою є зустріч із Богом, який нас любить, а священик тут до певної міри умовний, ніби «неважливий».
І навіть як натрапимо на грубіяна, або на нещасливця, в якого цілу ніч зуб болів і який до кожного каяника ставиться як до особистого ворога просто тому, що мусить сидіти в конфесіоналі, — то не про нього йдеться, а про Ісуса, який Завжди Добрий. Варто про це дитині нагадувати, бо ситуації трапляються різні.
4.Ідіть разом із дитиною
Це — безцінне! Якщо тільки можете, постарайтеся «поєднати» свої сповіді зі сповідями дитини. Вона зовсім інакше почуватиметься, чекаючи на сповідь у черзі, де біля неї стоїть (а тим більше підходить до конфесіоналу раніше за неї) хтось із батьків, аніж у черзі зі сторонніх людей або таких самих напружених і переляканих дітлахів.
Коли твоя дитина бачить, що ти перший/перша схиляєш коліна при ґратках конфесіоналу, в неї набагато більше шансів не боятися і розуміти, що це нормально і безпечно. Якщо ви з якихось своїх причин не можете приступати до Таїнства Покути і примирення, поговоріть про це з дитиною настільки відкрито, наскільки це можливо. Інакше ваше можливе пояснення у стилі «ні, бо ні» повернеться до вас із вуст дитини — швидше, ніж ви самі сподіваєтеся.
5.Спільна покута
Після сповіді можна спитати дитину, яку покуту їй визначив священик. Можете сказати про свою. Допоможіть їй виконати призначене. Так ви допоможете своїй дитині відкрити, що покута й примирення — це важлива справа віруючих людей, що ми можемо одні одним допомагати на шляху до Бога.
Також варто нагадувати дитині, що покута — це не «борг», який ми сплачуємо Господу Богу за наші гріхи, а перший крок, який ми робимо на поновному шляху до добра; що за цим кроком мають іти наступні, які ми вже будемо самі відкривати. Так ви допоможете дитині уникнути стресу перед наступною сповіддю через те, що вона забула виконати призначену покуту, якщо таке станеться.
Переклад CREDO за: о. Міхал Любовіцкі, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
