Єпископ Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський розповів для читачів CREDO про важливість постанов на піст, про їхнє значення та сенс у житті християнина, а також про те, у чому сенс самого посту:
— Маємо таку добру християнську традицію, що у Великій Піст входимо з якимись постановами, приймаємо якийсь обов’язок на себе. Якщо людина цього не робить, то її піст не залишає на її душі жодного відбитку, минає безслідно. Тому я на сповіді під час Великого Посту запитую в людини, що вона постановила собі на цей час. Це може бути молитва, яку людина буде сумлінно молитися, якийсь вчинок милосердя, щось, що принесе добрий плід.
Одного разу йду до конфесіоналу і стоїть такий кремезний чоловік, я спинився біля нього і питаю: «Як плануєш прожити Великий Піст?» А він мені відповідає, що не буде пити горілки сорок днів, щоби теща не сварилась. Після посту я його зустрів і спитав чи вдалося йому дотриматися обіцянки, а він мені каже: «Отче, святі хату перейшли! Ніхто не сварився, був чистий спокій». Хотілося би, щоб побільше людей робили собі такі постанови. Може не всім вдасться протриматися, може не відразу, але, браття, починаймо щоразу від нова! Головне не знеохочуватися.
Якось я заохотив молодого хлопця не курити, а зекономлені гроші витратити на подарунок для нареченої на Великдень – постанова, з якої виникає користь для всіх.
Треба також переглянути свої маленькі та великі залежності – від телевізора, чи комп’ютера; відмовитися від обмовляння, пліткарства чи інших речей, які нам не на користь і ще й іншим шкодять.
Варто також зробити «інвентаризацію» речей, які ми нагромадили, і віддати іншим те, чим не користуємося. Ділитися із потребуючими треба поки ми ще живі, бо після смерті вже буде пізно. І не тільки речами, але ділитися треба і своїм часом: відвідати хворих, поспілкуватися з самотніми, помолитися разом. Дуже заохочую під час перегринації ікони Святого Сімейства відвідувати одні одних, спільно молитися, єднатися в любові та милосерді. Любити важко, але потрібно, бо Христос нас полюбив. Світ без любові загине.
Маємо сорок днів, щоби цю любов практикувати, щоб призвичаїти себе робити добрі справи на користь інших, відмовитися від злих схильностей і відчути себе переможцем, поборовши хоча б одну із них. Потім, завдяки таким великопісним зусиллям і ті решта гріхів, які нас зв’язують, як ланцюги, почнуть опадати, і ми будемо поступово ставати вільними. Такими,як Господь нас створив і якими хоче нас бачити. Тому борімося зі спокусами: чи то грошей, чи влади, чи будь-якими іншими — не піддаваймося.
Заохочую читати Святе Письмо, більше розмовляти з Господом Богом і більше розмовляти про Бога в своїх сім’ях. Часто наводжу такий приклад, якому вже 64 роки: коли я пішов до школи, ми мешкали на квартирі у жінки, яка була завучем школи, але кожної неділі, після недільної Меси стіл застелявся білою скатертиною і ставилося Святе Письмо. Спершу ми читали Біблію, ділилися Словом Божим, а вже тоді був обід. І всіх заохочую робити подібно. Ставити Бога і Його слово на перше місце.
Думаймо в часі Великого Посту про те, що можемо дати від себе іншим, а не про те, що можемо взяти від когось.
фінансово.
Щиро дякуємо!
