Один раз збрехавши…

Роздуми над Cловом Божим на понеділок Великодньої Октави

Коли вони йшли, дехто з вартових, прийшовши до міста, сповістив первосвященникам про все, що сталося. Зібравшись зі старшими і відбувши нараду, вирішили дати достатньо срібняків воїнам і сказали: «Говоріть, що Його учні, прийшовши вночі, викрали Його, коли ми спали. А як почує це правитель, ми переконаємо його і звільнимо вас від неприємностей». Тож вони, взявши срібняки, зробили так, як їх навчили. І це слово розійшлося між юдеями — аж до сьогоднішнього дня.

Сьогоднішнє Євангеліє говорить про важку та неймовірну правду і про брехню: просто брехню, але навіки.

Ми часто стаємо перед вибором чи говорити правду, чи ні. І часто потрапляємо в пастку легкої брехні. Вважаємо, щось можна викрутити, якось вислизнути. Гадаємо, що вигідніше і простіше просто збрехати. І так робимо. Зрештою результат нашої брехні стає таким, як і результат брехні первосвященників: «І це слово розійшлося між юдеями — аж до сьогоднішнього дня».

Первосвященники думали зробити все це тихцем, непомітно, але впіймалися в ту саму пастку, що й усі брехуни: про їхній обман ми читаємо і через 2000 років. Якщо сьогодні моральні пояснення не зупиняють нас перед брехнею, то хай протверезить банальний прагматизм: це невигідно, про це так чи інакше дізнаються всі, навіть якщо про це потім і не скажуть. Один раз ставши брехуном, не відмиєшся ніколи.

Ось такий нехитрий урок можемо дістати при навіть поверхневому читанні Письма. Продовжуючи цю тему, ми натрапляємо на одне мимовільне порівняння. Брехня первосвященників, людей авторитетних, і правда жінок про Воскресіння Христа. Тут потрібен невеличкий історичний екскурс. Жінки у стародавньому Ізрáїлі не мали права свідчити в суді: аж настільки не довіряли їхньому слову, яке, як вважалося, нічого не вартувало. Так Ісус, щоб об’явити про неймовірне — своє Воскресіння, — використовує для цього найбільш невідповідних осіб: жінок. Щоби сказати важку і неймовірну правду можна було обрати таких, кому напевно повірять: тих же старійшин та первосвященників… Жінки, яким і без того не довіряли, мали наважитися і сказати: «Ісус воскрес». У цьому, наприклад, всі апостоли намагалися переконати Тому, а він не повірив. А тут жінки…

Безсумнівно, вони наражали себе на реноме брехунок, пройдисвіток, божевільних, хоча були послані говорити правду. А первосвященники, вже маючи авторитет, використовували його для того, щоби брехати. Парадокс?