Україна

Єпископ Кривицький: Вихід — це не втеча

23 Квітня 2019, 12:28 1097 Ірина Ролінська

Проповідь ординарія Києво-Житомирської дієцезії єпископа Віталія Кривицького під час Великодньої вігілійної Меси у співкатедральному соборі святого Олександра, 20 квітня 2019 року.

Ваші Преосвященства архієпископе Клаудіо, архієпископе Святославе! Усі брати у священстві, богопосвячені особи, увесь люду Божий! Христос воскрес!!!

Сьогодні ми переживаємо ніч перемоги. Ніч, у яку говоримо, що Господь сильніший за всі наші немочі й кожній нашій немочі настає кінець, коли Він, Бог живий, Бог правдивий, воскреслий, входить у справу. Ми у ці дні читаємо Євангеліє, яке відкриває очі людям, що бачили усі ці події вперше.

Щойно ми почули, як Марія Магдалина та інші жінки приходять до гробу й чують ці славетні слова: «Чому ви шукаєте живого серед мертвих?» Вони йдуть і сповіщають про це іншим учням — а ті не вірять, що таке могло статися. Подивіться: ніщо, що провадило до цього дня, не допомогло людям зрозуміти, що насправді відбулося. Про це все Ісус говорив не раз. І навіть те, що вони цього тижня, цього року сіли за пасхальний серед раніше, на один день раніше, їх теж не здивувало. Може, і здивувало, але не принесло жодного плоду.

Після цього починається нове життя в апостолів, учнів. Вони намагаються зрозуміти, що насправді відбулося, так само, як ми щороку, приходячи до храму Господнього в ці Великодні свята, приходимо не ті самі, які були минулого року. Сьогодні ми приходимо зі своїми тягарями, з тим, що переживаємо; приходимо і так само Господу говоримо (це частина нашої сьогоднішньої молитви) у великій тиші: «Господи, завтра у нас вибори, зроби щось. Господи, доторкнися цього». Подія, яку зараз переживає наш народ, дуже близька до того, як і учні не знали, що буде завтра, і як ізраїльський народ виходив із Єгипту.

Це дуже важлива річ, над якою ми роздумуємо цієї ночі, бо переживаємо Великдень. У деяких людях навіть закарбувалось у пам’яті, розумі, що Великдень пов’язаний із кошиками, які сьогодні маємо, і цей хліб, спеціально спечений на свято, називається «паска». Невідомо, що від чого пішло, але все це є одне і пов’язане.

Не зовсім так або зовсім не так. Бо Пасха, про яку ми говоримо сьогодні, — це вихід. Вихід, коли хтось лишає якусь землю і йде в іншу. Як деякі люди говорили: «Якщо завтра вибори відбудуться не за моїм сценарієм, то в мене уже підготовані валізи». Це не вихід, це втеча. А вихід і втеча — абсолютно різні речі. Ми сьогодні святкуємо не втечу. Ми святкуємо Вихід.

Ізраїльтяни довго чекали на цей вихід. Але коли він мав настати, багато з них у це не повірили. Вони мали пройти через певні випробування, щоразу наново пробуджуючи свою надію, що Господь не лишив свого народу.

Мойсей буде ходити до Ізраїля дев’ять разів і казати: «Ось тепер точно вийдемо». Він дев’ять разів годуватиме людей обіцянками — а вони знову будуть йому вірити. Але важлива річ: цих людей ставатиме дедалі менше. Аж в останній день, або в таку ось ніч, Господь сказав: «Сьогодні ви будете вже підперезані. Візьмете посохи в руки, візьмете найнеобхідніше і будете їсти цю вечерю. Чому саме так? Бо цієї ночі ви вийдете з Єгипту». І люди, які знають життя, казали: «Нам це вже багато разів обіцяли. Нам це вже обіцяють кожні п’ять років» (тоді це було частіше).

У них було дуже багато обітниць і можна було зайняти легку позицію: якщо ми будемо виходити, то, напевно, швиденько заберемо речі й підемо, — але в цю ніч нічого робити не будемо. Тобто будемо як усі. Але якщо Ізраїль насправді буде виходити з єгипетської землі — ми не проти, ми зберемо свої речі й підемо.

Але ми знаємо правду: вони, що провадили такий спосіб життя — «лайт», цієї ночі не вийшли. Зранку вони теж не вийшли, поспішаючи за тими, що відходять. Чому? Вони хоронили своїх близьких. Коли прийшов Ангел Смерті, він не зачепив лише того дому, в якому цієї ночі було спожито пасху так, як сказав Господь: убити ягня, кров’ю помазати одвірок, і Ангел Смерті, побачивши цю смерть, не торкнеться цього дому.

Тобто вийшли люди, які дочекалися цього десятого разу, десятої обітниці, бо вони дуже хотіли вийти, їм дуже на цьому залежало. Втікати вони могли раніше, а тепер вони хотіли вийти — і вийшли. Вийшли у місце випробування, до чергових іспитів. Страшенним екзаменом був той, коли перед ними було море, а за спиною — фараон з військом. Із води та в полум’я. Одна смерть і друга смерть.

І так насправді буває, коли людина може загнати себе в кут; але не тоді, коли на боці цієї людини або цілого народу стоїть Живий Бог. Він сказав не перейматися і йти вперед. Якщо ви виходите з Єгипту, то йдіть уперед. Море — нічого страшного. Коли Мойсей торкнувся посохом цього моря, воно розступилося, люди увійшли; вони пройшли це море.

І, знаєте, в цю ніч я щороку дуже дивуюся сміливості єгиптян: вони були дуже відважні — побачити, як Бог відкриває море перед своїм народом, здобутися, щоб ще далі йти за цим народом, наздоганяти його і хотіти його вбити. Сміливість — це ще мало сказано. Вони відчайдушно кинулися за ізраїльтянами у те саме море.

Подивіться, брати і сестри: та сама благодать, те саме чудо для одних є спасенним, а для інших є смертю. Одне й те саме море, одне й те саме чудо; одних рятує, а інші в ньому гинуть. Чи так буває? Так, у Бога буває. Господь не залишає ніколи своїх вірних. Господь не залишає своїх людей, тому сьогодні Він попровадив ізраїльський народ далі у пустелю. Вони будуть кожного дня йти пустелею, — щоправда, як ми знаємо, не по прямій, найкоротшим шляхом, а великими обходами.

Вихід — це не зміна локації чи перенесення в інше місце, це щось більше. Вони як цілий народ мали відновитися. Хтось — померти серед пустелі, а в нову землю увійти абсолютно новим людям. Деякі люди, що конфліктують на місці праці, вважають, що змінити місце праці — це вирішити всі питання. І не вдається: прийшли на нове місце праці — мають ті ж проблеми! Дехто вважає, що розлучення в сім’ї вирішує важкі питання. Ні, не вирішує, тому що, коли вони засновують нову сім’ю, виникають ті самі проблеми.

Людина змінила локацію, але не вийшла. А вихід мав бути не з місця праці, не з сім’ї. Вихід має бути не з себе, вихід має бути всередині. Вихід має бути як для ізраїльтян, які вийшли з Єгипту, — вони бачили великі чудеса, але ж потім знову згадували, які були смачні часник і цибуля в Єгипті. Або яка була дешева ковбаса по два двадцять. Оці ностальгійні спомини часто не дають людина насправді вийти. Тобто людина з локації виходить, а насправді серцем залишається.

Це величезна проблема: деякі люди не можуть від цього зцілитися. Самостійно не можуть вийти, не можуть пережити цей вихід, — якщо на їхньому боці не буде стояти живий Бог. Це Він бере за руку і виводить. Це Він приходить до людей, які втікають.

В одному читанні навіть говорилося сьогодні: навіть якщо ви втечете, то не будете в кращому середовищі, а будете ще більше зневажати вашого Бога. Будете на іншому місці — і там зневажатимете свого Бога. І скажуть, що цей народ, якого Бог вивів із землі Єгипетської, де його віра? Де з ним Бог? Господь сказав, що буде їм допомагати, провадити, — але не задля них. Тільки заради свого святого Імені. Не заради них, тому що вони відступили від Завіту. Вони не вийшли, вони втекли.

Господь сьогодні закликає кожного з нас не втікати від проблем, а вирішувати їх. Закликає нас сьогодні не говорити, що все втрачено, що вже не буде завтра, не буде понеділка в контексті нашої держави; але повірити: якщо Господь буде з нами, то море розступиться, як Він говорив нам сьогодні у першому читанні, пагорби пересунуться, гори зрушаться, бо це є любов Бога до кожного з нас.

Господь мчить у наш бік, Він усе зробив для того, щоб ми вийшли. З чого вийшли? Він зараз говорить не про географічну країну, говорить про духовну, країну гріха та смерті. Чому люди, переходячи на інше місце праці, забирають із собою щось, що і там робить цю працю неможливою? Вони не вийшли з країни гріха. Тобто у людини такий характер, що хоч би де вона працювала, всюди будуть претензії, хіба на цвинтарі їх ні в кого не буде… У будь-якому колективі працюватиме і завжди зіткнеться з тим, що буде щось не в порядку. Чи зміна родини, чи інші речі, про які ми говоримо.

Господь прийшов, щоб визволити нас насамперед із цієї країни гріха, а разом із цим — зі смерті, бо Святе Письмо не раз каже, що відплатою за гріх є смерть. Не штраф, не якісь покарання, а відплата за гріх є одна: смерть. Господь знає, що ми не можемо заплатити, Він сам зійшов на землю і сам заплатив своєю кров’ю. Важливий не сам факт смерті, а її причина — наші гріхи. Гріхи, які ми вчинили перед Ісусом, і гріхи, які чинимо щодня, ми, які живемо через 2000 років після тих спасительних подій.

Господь закликає кожного з нас сьогодні вийти. Вийти з країни смерті, якщо вона насправді нам набридла, якщо ми насправді говоримо, що це не моя держава, це не моє місце, — Господь мені приготував щось набагато більше, краще. Для того, щоб вийти, замало просто пересунутися на інше місце. У передостанньому читанні говорилося: щоб пережити з Ісусом воскресіння, треба вмерти. Бо ми знаємо, що немає звільнення від алкогольної залежності через те, що людина буде вживати менше. Немає такого звільнення. Треба сказати раз і назавжди «ні». Подібно і з гріхом: не можна його зменшувати, не можна гріх переносити в якусь іншу площину благодійництва, називати його добром. Себе переконати можна, але Бога — ні.

Господь закликає сьогодні, що ми, яка бажаємо пережити разом із Ним воскресіння, обов’язково пережили з Ним смерть. Про це говорилося протягом усього Великого посту. Вчора, коли ми святкували (так треба сказати) смерть нашого Господа Ісуса Христа, ми у цьому році поставили певну крапку в тому шляху, який був пройдений. Чи це остаточна крапка на все життя? Ні. Ми слабкі люди, нам знову і знову потрібно буде повертатися до конфесіоналу, до покаяння; нам знову і знову треба буде питати Господа: «Яка Твоя дорога? Яка дорога попровадить мене до смерті, а яка до вічності з тобою?» І обирати, звісно, правильну.

Господь закликає нас сьогодні зробити цей крок. Господь закликає нас сьогодні, як ізраїльський народ у свій час, повірити Йому. Повірити, але повністю. Повірити всім серцем, повірити не так, як ми віримо іншим людям, — це так само залежність, це те, з чого ми маємо вийти. Бог не є людиною, Йому не можна вірити так, як ми віримо іншим людям. В Нього не можна вірити так, як ми віримо в інших людей. За Ним не можна слідувати так, як ми слідуємо за іншими людьми. Вони можуть підвести, а Бог — ні. Тому ті, які пройшли у цьому році відповідний шлях, особливо звертаю увагу на катехуменів, які сьогодні приймуть Таїнство Хрещення, — це особливий час, сьогодні — це ця ніч, світла, ясна ніч. На вулиці вже темрява, а тут є світло. Ніч, коли ми вчергове маємо сказати, що готові з Ісусом померти, щоб воскреснути до життя нового.

Ми не будемо занурювати вас у воду, хоча є і така форма хрещення; вона показує, що людина не може жити під водою. Тому людина разом із Христом помирає для себе старої, старих поглядів, і воскресає для життя нового. Сьогодні вночі має відбутися ваше друге народження. Сьогодні вночі Господь має доторкнутися і вивести вас із старої землі. Чи при цьому зміниться те, що навколо? Ні, залишиться. Ви повернетеся до тієї ж сім’ї, до того ж місця праці, у вас залишаться ті друзі, — хоча тут якраз не завжди. Часом люди і з цим поривають, якщо така дружба заважає дружбі з Богом. Нехай добрий Господь благословить усім — як катехуменам, так і кожному з нас, які після хрещення, після освячення води будемо відрікатися від усього злого, тобто вмирати для цього світу, вмирати для цього сьогодення, для наших залежностей і, визнаючи свою віру, воскресати для життя нового. Лише тоді ця акламація, слово, яким ми ділимося тепер, яким вітаємося, тепер буде не лише «Добрий день», а буде насправді свідченням того, що щось велике відбулося у нашому житті, що ми насправді вийшли з землі гріха та смерті до життя нового. Тоді воно матиме свій сенс і глибину, бо Христос — воскрес.

 

Інші статті за темами

МІСЦЕ

Київ
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: