Римо-катол.: 21 червня (обов’язковий спомин)
Чи усвідомлюють діти свою сексуальність? Як вони її сприймають? Винятковий приклад життя Луїджі Гонзаги (1568–1591) показує, що усвідомлюють і навіть уміють правильно вирішити це складне у нашому світі питання.
Чи наш світ розбещений більше, ніж середньовічний? Хіба що технології розвинутіші, а все інше як було, так і залишається у межах людської гріховності. Про св. Алойзія свого часу казали «цнотливий, хоч і Гонзага». Це свідчило, що рід зовсім не славився моральністю. Дідуся Луїджі підозрювали в убивстві герцога Урбіно, а його рідний брат Родольфо був убитий на порозі церкви за те, що отруїв дядька, аби заволодіти його замком. Малий Луїджі зростав як паж при дворі Медичі, де брав участь у похоронах дружини брата Великого герцога, яку той заколов з ревнощів, а незабаром і сама Велика герцогиня «померла від розриву серця», бо її чоловік не приховував зв’язку з білявкою-патриціанкою. Розпуста йшла рука об руку зі смертю. Нічого дивного, що юний Луїджі відмовився навіть тінь дівчинки на стіні поцілувати, коли йому у грі випав такий «штраф».
Він усе прекрасно розумів. І тому присвятив себе Діві Марії для повної чистоти, як йому було дев’ять років, усвідомлюючи, що означає ця обітниця.
Товариство Ісусове було молодим і повним запалу орденом, а своєю радикальністю (зокрема, пунктом про заборону займати високі церковні посади) воно привернуло увагу юного Гонзаги. Він вирішив стати єзуїтом, а батько був проти, оскільки старший син — спадкоємець, надія сім’ї, точка в політичних розрахунках… Ферранте Гонзага вибухав своїм знаменитим гнівом, аж син мусив ховатися, а потім усе починалося заново. До того моменту, коли батьки побачили крізь щілину дверей, як юнак бичує себе до крові.
4 листопада 1585 року, маючи при собі лист до Генерала єзуїтів, Луїджі вирушив у путь. Перебування у Товаристві не було для нього суворою школою, радше навпаки: ті пости, які він раніше сам на себе накладав, йому заради послуху відміняли, а на молитви забороняли вставати, щоб голова не боліла. Він, який звик до наполегливого тривання у зосередженій молитві, казав, що йому набагато важче тримати свої думки розпорошеними, ніж зосередженими на Богові. Наставники не приховували, що вбачають у ньому наступного керівника Товариства, й навіть називали Гонзагу «наш менший Генерал». З боку старших віком братів це було глибоким визнанням його внутрішньої зрілості.
Усього п’ять років Луїджі Гонзага прожив як брат-послушник у єзуїтів, і помер під час епідемії, що вибухнула 1590 року. Тиф його обійшов, а ось догляд за хворим чумою коштував йому життя. Зі свого ліжка святий юнак підводився тільки щоб стати навколішки перед Розп’яттям. А на дорікання, що він витрачає на це останні сили, відповідав: «Це стояння на моєму Хресному Шляху».
Він казав усім: «Я відходжу щасливий», а матері в останньому листі написав: «Не плачте як за мертвим — за тим, кому дано вічно жити перед Господом».
Слава його святості зробила так, що блаженним Папа Павло V проголосив Алойзія Гонзагу вже 1605 року, і мати була на беатифікації свого сина. Вона, яка під час пологів (затяжних і небезпечних) присвятила його Лоретанській Богородиці, отримала його від Неба як прославленого. Може, якби всіх дітей матері ще від пологів присвячували Пречистій Діві, то світ став би чистіший?
Канонізація відбулася 1726 року, а 1729 року Папа Бенедикт ХІІІ проголосив св. Алойзія Гонзагу покровителем молоді, зокрема студентів.
В іконографії представлений у єзуїтській сутані та білій комжі, його атрибути — череп, Дитя Ісус на руках, священицька митра в ногах, лілія, хрест.