Не махнути рукою

Роздуми над Словом Божим на понеділок XIV звичайного тижня, рік І

І склав Яків обітницю, кажучи: «Як Господь буде зі мною і збереже мене в цій дорозі, якою я йду, і як дасть мені хліба їсти та й одежі одягтися, так що вернусь я у мирі у дім мого батька, то Господь буде мені Богом, а камінь цей, що його я поставив як стовпа, буде домом Божим».

Давайте уявімо стан Якова. Він обманює брата і батька. Помирає батько і брата вже ніщо не спиняє, щоби відомстити Якову за шахрайство. Яків утікає, Яків ні з чим. То його брат, а не він, залишається з усім батьковим майном. Яків іде не знати куди, він брехун і боягуз, він втрачена людина — нікчема без копійки за душею. Цей сон на камені теж доволі характерний. Його втома і відчай такі сильні, що він засинає просто неба і до того ж на твердому камені. Якову не позаздриш. Але при цьому він бачить сон від Бога, в якому чує благословення на благословенні. Господь обіцяє в усьому благословити Якова. Яків просинається і бачить ту саму пустелю, той самий камінь, він так само втікач без батьківщини та оселі. Але вже з Божим Словом. Прокинувшись, він міг би зробити зовсім інший висновок: «Що ж це мені таке дурне наснилося». Або «Так добре було уві сні, от би спати, спати й не прокидатися». Нічого подібного Яків не робить. Він вкорінює у своїй пам’яті це чудернацьке видиво дією, знаком і молитвою: ставить камінь, благословляє те місце, дає обітницю. Він фіксує у своєму житті цей особливий момент. Можливо, саме ця пошана до пам’яті та цей знак у вигляді перевернутого каміння підтримали Якова у найскладніші моменти його життя (а ми знаємо, що попереду на Якова чекають багато труднощів).

Інколи ми отримуємо великі й навіть величні одкровення, бачимо грандіозні знаки, приймаємо важливі рішення, щось значне обіцяємо собі, — а потім від цього відмовляємося, забуваємо чи вдаємо, що забули, зраджуємо себе і Бога, який у певні моменти прозріння відслоняв перед нами темряву майбутнього, невідомого, великого.

Ілюстрація, Хосе де Рібера, «Сон Якова», XVII ст.