Окремий документ зродився внаслідок заохочення Святішого Отця та є відповіддю на виклики, пов’язані з актуальними суспільними змінами, зокрема, в інформаційній сфері.
«Заувага Апостольської Пенітенціарії про важливість внутрішньої сфери та непорушність таємниці сповіді». Документ з такою назвою побачив світ у понеділок, 1 липня 2019 року, за підписом кардинала Мауро П’яченци, Верховного Пенітенціарія, та монсеньйора Кшиштофа Нікєля, регента Пенітенціарії. Трибунал Апостольської Столиці вже протягом восьми століть займається справами, які стосуються внутрішньої сфери. Святіший Отець затвердив цю Ноту 21 червня 2019 року та розпорядився опублікувати. Офіційною датою підписання є 29 червня 2019 р., урочистість святих апостолів Петра й Павла. Про це повідомляє Vatican News.
На служінні Церкві та Наступникові святого Петра
Представляючи документ, кардинал П’яченца нагадує: приймаючи в березні учасників курсу, присвяченого внутрішній сфері, який Апостольська Пенітенціарія щороку організовує під час Великого Посту для вишколу сповідників, Папа Франциск не раз наголошував на двох темах, які, за його словами, мають центральне місце в богослов’ї, праві та діяльності Церкви, а водночас є чужими для сучасної громадської думки: священність внутрішньої сфери й непорушність таємниці сповіді.
Трибунал Апостольської Столиці, компетентний у цій сфері, приготував документ, яким прагне послужити Наступникові святого Петра, Церкві та кожній людині доброї волі, наголошуючи на важливості та сприяючи кращому розумінню таких понять, як таємниця сповіді, конфіденційність, недоторканість сумління, які сьогодні викликають нерозуміння, а навіть і спротив.
Інформаційні технології та шукання істини
Відправною точкою документа є ствердження, що в сучасному «медійному» суспільстві розвиток технологій та впровадження засобів комунікації супроводжується не співмірними зусиллями в шуканні істини, але радше гарячковим бажанням поширювати новини, правдиві чи фальшиві, які посилюються або применшуються відповідно до інтересів. Складається враження, що сьогодні все має бути на видноті і все потрібно знати.
Таким чином, «остаточним трибуналом» стає так зване «судження громадської думки», через що часто поширюється інформація будь-якого характеру, також і та, що належить до найприватніших чи конфіденційних сфер. Це неухильно веде до нерозсудливих суджень, які незаконно та невідворотно підривають добру славу інших людей. Таке поширене ставлення відбивається також і на Церкві, від якої також вимагається узгоджувати внутрішній правопорядок з державним в ім’я гаданої прозорості.
Непорушність таємниці сповіді
У такому контексті Апостольська Пенітенціарія вважає нагальною необхідністю наголосити насамперед на абсолютній непорушності таємниці сповіді, що ґрунтується на Божому праві та не допускає жодних винятків. Сповідник, діючи в особі Христа, дізнається про гріх каяника «не як людина, але як Бог». А тому він покликаний захищати таємницю не лише з огляду на чесність щодо каяника, але ще більше з огляду на святість таїнства.
Кардинал П’яченца звертає увагу на те, що потрібно наголосити на непорівнянності таємниці сповіді з професійною таємницею, до якої зобов’язані представники певних професій, як от лікарі чи адвокати. Це потрібно для недопущення того, щоб цивільне законодавство застосовувало до таємниці сповіді розпорядження, законно передбачені для професійної таємниці.
Таємниця сповіді не є обов’язком, що накладений ззовні, але внутрішньою вимогою святого таїнства, і як така, не може отримати звільнення навіть з боку каяника. Це тому, що каяник промовляє не до сповідника-людини, але до Бога, а присвоєння собі того, що належить Богові, є святотатством. До цього зобов’язує захист самого ж таїнства, встановленого Христом, щоб бути «безпечною пристанню спасіння» для грішників. Адже зменшення довіри до таємниці сповіді знеохочуватиме вірних приступати до цього святого таїнства. Це спонукало Церкву встановити якнайсуворіші покарання для тих, хто порушує таємницю сповіді.
Внутрішня сфера поза сповіддю
У документі також розглядається юридично-моральний аспект інших актів у внутрішній сфері, що відбуваються поза Таїнством Покаяння. Класичним прикладом такої діяльності є духовний супровід. Канонічне право передбачає особливу конфіденційність також і для духовних бесід, що стосуються найглибшої та особистої сфери вірного на шляху слухання та розпізнавання Божої волі. Так, наприклад, під час перевірки кандидатів до прийняття свячень заборонено запитувати про будь-яку інформацію не лише у сповідників, але й у духовних провідників, щоб запобігти будь-яким зловживанням владою.
Інші форми збереження таємниці
В останній частині, «Зауваги», йдеться про інші форми таємниці, які не мають нічого спільного зі внутрішньою сферою, але пов’язані з виконуваним служінням. Документ підтверджує принцип природного права, що зобов’язує зберігати таємницю, за винятком тих випадків, коли дотримання таємниці може завдати тому, хто її довірив, або кому її довірено, чи ще комусь третьому, великої шкоди, якої можна уникнути лише виявленням правди. Коли йдеться про виявлення чи приховування такої істини, документ пропонує загальний критерій, яким є зіставлення із заповіддю братньої любові, маючи перед собою добро і безпеку інших, пошану до приватного життя та спільного блага.
Святість сповіді — протиотрута від зла
Цитуючи документ, Апостольський Пенітенціарій наголошує, що Нота жодним чином не ставить перед собою завдання виправдовувати чи толерувати огидні випадки зловживань, скоєних представниками духовенства. Наголошування на важливості внутрішньої сфери та непорушності таємниці сповіді є виявом глибокої переконаності в тому, що «непорушність таємниці та святість сповіді ніколи не можуть становити будь-якої форми поблажливості до зла, а навпаки, представляють єдину справжню протиотруту злу, що загрожує людині та цілому світові; вони є дієвою можливістю вручити себе в обійми Божої любові, дозволивши їй навернути себе та перемінити».
фінансово.
Щиро дякуємо!
