Радість віднайдення

Роздуми над Божим Словом на XXIV Звичайну неділю, рік В

Зазвичай говориться, що п’ятнадцятий розділ Євангелія від Луки містить три притчі про Боже милосердя, але сам євангеліст одразу зазначає, що Ісус розповів тільки одну притчу: А Він розповів їм ось таку притчу…Це одна суцільна притча про потрійну радість віднайдення, яка неодмінно звершується спільним бенкетом і трапезою Божого милосердя. Ісус розповідає не так про те, як Він шукає, як про те, як Він приймає —загублених, але ніколи не втрачених грішників.

Найперше,що відчувається,— це неперевершена радість самого Бога, яку Він розливає на все небо та всіх своїх ангелів. Ця радість така велика, що всі ми, абсолютно всі, запрошені та скликані радіти разом із Богом Отцем: прийшовши до хати, він скликає друзів і сусідів, кажучи їм: «Радійте зі мною…»

Сьогодні в 51-му Псалмі перераховано дуже багато прохань розкаяного Давида: помилуй, зітри, обмий, очисть, окропи, відверни, створи, віднови, не відкинь, не забирай, однак ніколи не повинно забракнути особливого прохання про радість віднайдення: дай мені відчути радість і відраду, нехай зрадіють кості тобою розбиті(в.10). Ісус вислухав цю молитву і відповів потрійно на благання про радість, яку вже давно забули фарисеї.

Весь покутний Псалом Miserere провадить до однієї мети: Поверни мені радість спасіння твого і духом благородним зміцни мене, щоб твоїх доріг навчив я беззаконних, і щоб грішники повернулися до тебе (вв.14-15). І ось це здійснилося. Саме про таке повернення розповідає євангеліст Лука: Підходили до Ісуса всі митники та грішники, щоби послухати Його, тобто навчитися доріг Господніх.

Пам’ятаймо, що Ісус Христос прямує до Єрусалима дорогою свого хреста. Він іде, щоб віднайти кожну загублену овечку; він запалює світло свого навчання, щоб віднайти безцінну драхму; він розтратить все своє багатство на хресті, щоб тільки наблизитись до марнотратного сина. Його звинуватять у тому, що він ненажера та п’яниця, приятель митників та грішників (Лк 7,34). Однак вірний Господь ніколи нікого не відкинув. Він завжди приймав грішників і їв разом із ними.

Найперше радість пастиря відчуває віднайдена вівця, адже він несе її на своїх раменах. Це здійснення пророцтва Єзекіїля :Сам я пастиму мої вівці, сам поведу їх на спочинок, — слово Господа Бога. Котре запропастилось, я відшукаю, котре відлучилось, заверну; поранене перев’яжу, недуже підсилю, що жирне й буйне — збережу. Я буду їх пасти по правді (34,15-16). Важливо не втратити найціннішого – особистого досвіду близькості пастиря, який повертає мене до дому Отця.

Для фарисеїв існує тільки безликий натовп загублених, усі митарі та грішники, як безформна маса. Але Ісус розповідає притчу про одну вівцю, про одну драхму та про одного батька, де існує одна-єдина радість віднайдення. Кожна історія — індивідуальна та особиста: Так само і в Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих (Мт 18,14).

Можна заперечити, що одна вівця, а тим більше одна драхма, не мають великої вартості. Але це не так. Їхню цінність ми пізнаємо насамперед за зусиллями, яких докладає пастир і жінка з притчі, доки не знайде…Однак найбільшу вартість може виявити лише радість віднайдення. Навіть якби Господь міг навернути тільки одного-єдиного грішника, Він не завагався би для нього одного зійти на хрест, дати розіп’яти свої раменай відчути радість віднайдення: І, знайшовши, бере на свої плечі, радіючи. Апостол Павло каже сьогодні: Тож благодать нашого Господа надмірно збільшилася в мені. Ісус Христос прийшов у світ, аби спасти грішників, серед яких я перший (1Тим 1,14-15).