Літургійні читання східного обряду та роздуми із журналу «Скинія» на 17 вересня
Сьогодні ми чуємо в Євангелії конкретний заклик: Вважайте, що чуєте! (Мк 4,24) Він звернений до нас, людей, які живемо вже за 20 століть після смерті й воскресіння Ісуса Христа. Що ж ми чуємо? Масова культура показує нам сьогодні чимало симпатичних образів. Наприклад, про м’якого і толерантного чоловіка-європейця, який так сильно поважає права інших, що аж перестав розрізняти свавілля гріха і справжню любов. Також сьогодні популярний інший образ — успішна бізнес-леді, яка все поклала на вівтар кар’єри: свою родину, здатність народити й виховати дітей і навіть своє прагнення вічного життя. Не менш розрекламованим є образ пробивної молодої людини, яка в погоні за своїми мріями відрікається від авторитету батька-матері, відтинає своє коріння.
Що спільного в цих образах? Вони показують нам людину, яка повністю покладається на власні можливості й прихований потенціал. Спільним для них є егоїзм, відсутність милосердя щодо слабких та покинутих і вимога, що ти мусиш всюди бути найкращим і найпершим. Чи не так?
Ці позиції масової культури є бажаними і мотивують усе знати. Це ґрунт для психологічних тренінгів, соціологічних маніпуляцій та експериментів над зачатим людським життям. Чи вам це не нагадує якогось фрагменту з перших розділів Книги Буття? Наслідки проростання цього слова кожен із нас знає напевно: смерть і безнадія.
Чим же є тоді Слово Боже? Це зерно гірчичне, дрібне і непривабливе. І справді, слово про Ісуса Христа, який не шукав самореалізації, кар’єри, толерантності й успіху, але, навпаки, зайняв останнє місце посеред двох розбійників, є немилим нашому серцю.
У порівнянні з катехезою світу цього Слово про страждання і смерть «якогось єврея» взагалі нецікаве і не мотивує щось дізнатися.
Однак, якщо подивитися на свідків Христа, наприклад, о.Піо, Мати Терезу Калькутську, Йоана Павла ІІ, то побачимо, що в них це Слово виросло. Із такими людьми хочеться бути, з ними відчуваєш безпеку і присутність люблячого Бога. Чого ж тоді нам не бракує, щоби і в нас це Слово виросло до розмірів дерева? Терпеливості й постійності. Завдяки їм це насіння кільчиться й росте вдень і вночі.
Журнал «Скинія» — греко-католицький двомісячник, присвячений щоденній духовності.
Підтримайте автора роздумів — «Скинію»! Картка ПриватБанку: 4731 2191 0117 4856 або через систему LiqPay.
Обов’язково просимо написати електронного листа на адресу skinia.ua@gmail.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
