Можливо, комусь видається, що під час повномасштабної війни питання реституції церковного (і не тільки) майна — не на часі, але насправді це не так.
І на це є вагомі причини.
1.Верховенство права і міжнародні зобов’язання
Майже чверть століття тому, 2002 року, вступаючи до Ради Європи, Україна взяла на себе зобов’язання гарантувати у правовий спосіб повернення релігійним організаціям церковного майна, незаконно конфіскованого радянською владою. Про це також говорилося у висновку №190 Парламентської асамблеї Ради Європи щодо вступу України до Ради Європи 1995 року. Хоча на сьогодні серед умов вступу до Євросоюзу не виділено окремо питання реституції релігійної власності — повага до приватної власності та верховенство права є фундаментальними принципами західної цивілізації.
Окрім того, 2009 року наша держава підписала в Празі Терезінську декларацію щодо реституції жертв Голокосту та їхніх законних спадкоємців (документ досі не ратифікований). Тобто — рано чи пізно, але Україні доведеться після євроатлантичної інтеграції розв’язати справу повернення конфіскованого майна законним власникам. І відкладати цей процес — це лише ускладнювати його обов’язкове розв’язання у майбутньому.
Скріпшот із відеозвернення Ірини та Олексія Сергієнків на підтримку петиції
2.Забезпечити повноцінну декомунізацію
Під декомунізацією в Україні розуміють процес позбавлення наслідків радянського тоталітарного режиму в суспільній та державній сферах. Але тут ідеться не тільки про зміну топонімів, доступ до засекречених архівів чи перегляд шкільних підручників. Передусім ідеться про встановлення історичної правди і справедливості, зокрема в питанні повернення вкраденого майна законним власникам. Адже не засуджене і не покаране зло продовжує жити та знаходити своїх послідовників.
І поки спадкоємиця СРСР — російська федерація продовжує конфісковувати храми та церковні приміщення на окупованих територіях, Україна має робити принципово протилежні дії, щоби показати повноцінну ментальну декомунізацію на конкретних діях, а не тільки на словах і папері.
Всеукраїнський день молитовної пам’яті мучеників за віру ХХ століття. Тиврів, 2025. Фото: Ігор Богомолов
3.Вшанувати подвиг віри своїх предків
За кожним конфіскованим храмом чи викраденою реліквією криються історії зусиль, переслідувань і сліз тисяч християн, які берегли церковне майно навіть за ціну свого життя: щоб не тільки захистити святині від наруги, але й передати їх наступним поколінням, щоб вони продовжували служити Богу.
Католики робили живі ланцюги навколо храмів, писали звернення, відмовлялися віддавати ключі більшовицькій владі або переховували сакральні речі в себе вдома. За це їм загрожувало не тільки висміювання, але й депортації в Сибір і Казахстан, тюремні ув’язнення та розстріли. Але Бог був для них на першому місці, а віра відігравала основоположне значення. Що сталося, що тепер їхні діти й онуки інколи не хочуть клацнути на посилання й підписати петицію? За ділами можна пізнати нашу віру. І найкращий спосіб ушанувати пам’ять своїх предків — це наслідувати їхній приклад і захищати те, що їм коштувало життя.
Храм св. Миколая в Києві католикам передали в користування терміном на 50 років
4.Інвестиція у збереження історичних пам’яток
Повернення церковного майна — це передусім інвестиція у відновлення сакральних споруд, збереження культурної спадщини та забезпечення їй надійного догляду. Адже у держави, на жаль, нині немає достатньо коштів на реконструкцію сакральних пам’яток, які з часом руйнуються й занепадають.
Там, де храми було передано релігійним спільнотам, завжди можна бачити їхнє повернення до життя, залучення туристів і перетворення колись занедбаних приміщень на окрасу місцевих громад. Релігійні конфесії зможуть залучати інвесторів лише за умови, що держава гарантує дотримання законодавчого права власності на майно. Доти це буде будівництво на піску, до першої юридичної чи іншої корупційної бурі.
Крім того, Церкви відіграють незамінну культурну, духовну та освітню роль, адже релігійні спільноти служать конкретним людям, займаються благодійністю, поширюють моральні цінності.
Одеса, Спасо-Преображенський собор (УПЦ ПМ), зруйнований російськими обстрілами. 23 липня 2023 року. Фото: АР
5.Запорука Божого благословення та миру
Все у цьому світі має своє приховане символічне значення. Так, 23 лютого 1922 року Всеросійський центральний виконавчий комітет (ВЦВК) ухвалив декрет про насильницьке вилучення церковних цінностей у фонд допомоги голодуючим Поволжя. Через 10 років та сама безбожна влада влаштувала штучний голодомор в Україні з мільйонами жертв. Вилучені кошти так і не надійшли до потребуючих, але це рішення стало приводом до початку цілеспрямованого переслідування Церкви й віруючих, репресій проти священнослужителів, конфіскації та руйнування сакральних споруд.
Хіба це збіг, що рівно через 100 років росія почала повномасштабне вторгнення в Україну нібито для захисту переслідуваного населення Донбасу, яке за чотири роки цієї війни вже майже повністю знищене цілеспрямованими військовими діями та злочинами проти людяності… Логіка зла завжди однакова: спочатку конфіскувати Божий храм, позбавити Євхаристії, заборонити віру, задушити духовне, а потім — забрати домівки, відібрати хліб, забути про гідність і нарешті вбити тіло.
Відновлення справедливості й миру починається не від боротьби з наслідками, а від джерела, тобто від навернення серця людини до Творця. Віддати Богові Боже — виконати вчинки праведності й відшкодувати завдану кривду. І повернення церковного майна, щоб воно служило на Господню славу, є ознакою нашого навернення та однією з запорук Божого благовоління — а отже, перемоги для України. Щоб наш народ міг знову володіти тим, що зараз окуповане і захоплене, влада спершу має повернути вкрадене у Бога. Не віддавши чуже, не отримаємо свого.
Підписати петицію тут
Одеса, катедра Успіння Пресвятої Діви Марії. Джерело: Вікіпедія
Тим, хто вважає, що це НЕ НА ЧАСІ, Біблія відповідає: Цей народ каже: «Не настав ще час відбудувати дім Господній». І надійшло через пророка Аггея таке слово Господнє: «То це вам сидіти час у ваших вигідних домах, тоді як дім цей лежить у руїнах?» Оце ж так каже Господь сил: «Розважте добре путі ваші! Ви сіяли багато, але зібрали мало; їсте, але не до насита, п’єте, та не впиваєтеся, вдягаєтеся, та вам не тепло, і заробітчанин заробляє в гаманець дірявий». Так говорить Господь сил: «Розважте добре путі ваші! Йдіть у гори, приносіть дерево й будуйте дім: він буде мені до вподоби, і я звеличений буду, — каже Господь. Ви сподівалися багато, а вийшло мало; коли ж ви принесли те додому, я його розвіяв. Чому? — слово Господа сил. Тому, що дім мій лежить у руїнах, а ви хапаєтеся кожен до свого дому. Тому небо затримало росу над вами, й земля затримала врожай свій» (Аг 1, 2‑10).
Читайте також:
«Ми відремонтували і облаштували приміщення. Нам сказали: дякуємо, а тепер забирайтеся звідси!»
фінансово.
Щиро дякуємо!
