Римо-катол.: 4 листопада (обов’язковий спомин)
Син Джільберто Борромео і Маргарити Медічі, племінник Папи Римського, настоятель абатства у 12-річному віці — фігура типова для багатого, спорідненого майном і сімейними зв’язками італійського кліру XVI ст. І став би Карл Борромео (1538-1584) символом цього, якби не був насправді віруючим.
Абатом його призначили задля забезпечення коштів на спокійний прожиток, і це було тодішнім звичаєм. Однак Карл рішуче не погодився: він і так не з бідного роду походив! Отож, за його розпорядженням, кошти розподілялися серед бідних і потребуючих.
А ставши дорослим, Карл Борромео не змінив своїх поглядів. Після навчання в Павії, де став доктором церковного і цивільного права, він подався до Рима, де його дядько Джованні Медичі саме був обраний на Папу (1559). Там майже 22-річний Карл блискавично став кардиналом, архиєпископом Мілана (з обов’язком перебувати в Римі). При тому, що священицьких свячень він не мав: висвятили його двома роками пізніше.
Папа Пій IV готовий був призначити племінника ким завгодно: Борромео став кардиналом-протектором Португалії, Нідерландів (Бельгії та Голландії), опікуном швейцарських католиків і цілого списку орденів, а крім того — архипресвітером базиліки Матері Божої Великої у Римі. Коли непотизм набирає таких обертів, можна боятися за Церкву як структуру; однак Бог спроможний з усього вивести добро. Свої посади і призначення Карл Борромео сприймав серйозно, обов’язки виконував, а що більше грошей ішло до його рук, тим ширше коло потребуючих він підтримував, живучи убого, як монах.
Повна довіра папи до Карла зробила його другою за значущістю людиною в Римській курії: його називали «оком папи» і без нього нічого не відбувалося. Він же використовував цю владу для того, щоб відсторонювати кар’єристів і підтримувати здібних. Звісно, йому цього не забули, і з обранням нового папи (1567) Карл Борромео поїхав до Мілана.
Там він заснував вищу духовну семінарію і кілька нижчих — у малих містах дієцезії, підтримував мирянські братства — особливо Братство християнської науки, яке катехізувало дітей. Ще бувши близьким співпрацівником Пія IV, Борромео доклав чимало зусиль до організації та проведення Тридентського Собору. Власне кажучи, Собор тривав 18 років і зміг завершитися завдяки активним старанням цього святого.
А як пастир своєї дієцезії, він провів 13 дієцезіальних і 5 провінціальних синодів для впровадження реформ Собору в життя. Засновував притулки для сиріт і колишніх повій. Під час епідемій, які кілька разів ставалися в Мілані, наказував підтримувати бідняків, відкривати для них зерносховища; бувало, щодня єпископ годував у своїй дієцезії 60-70 тис. потребуючих. Як була моровиця, віддав палац під шпиталь і власне ліжко — котромусь хворому. Під час епідемії віспи, яка забрала 18 тис. життів, оголосив покутну процесію, в якій сам ішов босий.
На наступному конклаві 1572 року Карл Борромео уже був одним із кандидатів на престол св.Петра. Але повернувся до Мілана, виконувати постанови Собору, до постання яких сам доклав стільки старань: щоб єпископи перебували на своїх кафедрах у призначених їм містах, проводили канонічні візитації, засновували семінарії, щоб у парафіях була регулярна катехизація… Він помер 1584 року і вже 1602-го був беатифікований, канонізований 1610 р.
Зображається у кардинальському вбранні. Його атрибути: голуб, череп, розп’яття, мотузка на шиї (він носив її під час покутних процесій).
фінансово.
Щиро дякуємо!
