30 листопада завершилося 53 пленарне засідання Конференції Римо-Католицьких Єпископів України, якому передували спільні реколекції для єпископів УГКЦ та РКЦ.
Як повідомлялося раніше, у цих заходах вперше взяли участь нововисвячений єпископ-помічник Київсько-Житомирської дієцезії Олександр Язловецький та єпископ-номінант для Мукачівської дієцезії Микола Лучок.
Ми попросили єпископів-дебютантів поділитися своїми враженнями від реколекцій та від того, як їх прийняла спільнота єпископів обох обрядів, а також привідкрити свої пастирські плани на найближчий час.
Єпископ Олександр Язловецкий:
— Я народився на територіях, де греко-католиків дуже мало і лише у підлітковому віці почув від своєї бабусі, що є ще така Церква, як Греко-Католицька і що на нашому цвинтарі поховані розстріляні греко-католики. А вже навчаючись у семінарії я взнав, що це одна із Католицьких Церков східного обряду і найбільше своїх віруючих вона має на Західній Україні. Навчаючись у Римі, я познайомився ближче з греко-католицькими семінаристами і священниками. Якоюсь мірою спільні реколекції з єпископами східного обряду стали кульмінацією мого попереднього досвіду. Були присутні всі єпископи і атмосфера мене дуже вразила. Вона була дружньою, сердечною. Нас було четверо молодих єпископів, по два із кожного обряду, і кожний єпископ зустрічав нас із усмішкою, сердечними вітаннями. Це було дуже приємно. Я реколекціями дуже задоволений – спільним перебуванням, знайомством.
А щодо планів, то наразі я намагаюся передати ті обов’язки, які виконував до свячень, новому канцлеру курії. Довкола цього зосереджені зараз всі мої турботи, бо хочу всі справи переказати так, щоб він міг без перешкод виконувати свої функції. Єпископ-ординарій призначив мене генеральним вікарієм, тобто особою, яка від імені єпископа дієцезії уповноважена приймати важливі рішення. Це новий для мене виклик і завдання. А загалом, слово «помічник» при слові «єпископ» говорить само за себе. Оскільки ординарій дару білокації не має, тому моє завдання бути там, де він не може бути присутнім. Єпископ каже і помічник їде. Ось такі плани на найближче майбутнє.
Єпископ-номінант Микола Лучок:
— Для мене це великий дар – побачити разом всіх єпископів: і греко-католицьких, і римо-католицьких. Я був дуже тепло прийнятий двома обрядами. Був такий мир і відчувалася Божа присутність. Реколекції були присвячені темі Преображення Господнього і показували Божу турботу. Для мене відкриттям було те, що Преображенням Бог Отець хотів втішити Ісуса, Який страждав від того, що Його не приймають і не розуміють. Це було зміцнення для Нього. До нас, як до єпископів, було питання: чи ми готові так, як Ісус страждати, нести у своєму серці страждання подібне до Ісусового, через людей, які Його не приймають.
Цей хрест, який на мене одягнули перед початком першого засідання, є теж таким символом пастиря, на зразок Христа, який страждає за свою Церкву. Господь дає відповідну силу і відповідну втіху, але служіння пастиря, як і служіння Ісуса, завжди пов’язане із стражданням. Я готовий до цього тільки тому, що довіряю Богові у тому, що він дасть відповідну силу. Своїми силами я не готовий нести цей тягар. І єдине чого я дуже прагну – не втратити відкритості на Бога до кінця мого життя і мого єпископського служіння.