Сьогодні, 9 листопада 2019р., в Києві відбулися єпископські свячення Олександра Язловецького, якого 18 вересня ц.р. Святіший Отець Франциск призначив єпископом-помічником Києво-Житомирським.
«Primus Servus Dei» (Спершу слуга Божий) — ці слова св. Томаса Мора обрав своїм гаслом єпископ Олександр Язловецький. Символіка святого мученика також знайшла місце на єпископському гербі — його символізує сокира. Є на ньому й українська патріотична символіка: жовто-блакитні кольори, а також Біблія і Євхаристія.
Ecce sacerdos magnus
Церква приймала висвячуваного традиційним співом — «Ось великий священник!» Ти священник повік, за чином Мелхіседека, співав хор парафії св.Олександра, повторюючи ці слова українською, російською, польською, італійською… Старовинний антифон із Літургії годин, який став загальноприйнятим співом на урочистостях єпископських свячень, єднає Вселенську Церкву на площині землі й через глибінь часу.
Настоятель столичної парафії о. Станіслав Інжиєвський привітав присутніх гостей, спершу поіменно перелічуючи єпископів Вселенської Церкви на чолі з головним консекратором — Апостольським нунцієм в Україні архієпископом Клаудіо Ґуджеротті.
На урочистості свячення прибули не тільки єпископи та священники РКЦ в Україні, вищі настоятелі чоловічих та жіночих згромаджень, але й гості від УГКЦ, ПЦУ, від протестантів, Біблійного товариства, єпископи та священники з-за кордону (з Польщі, Італії, Швейцарії), представники влади й дипломатичного корпусу.
Як це було на минулих єпископських свяченнях, усього два роки тому, про що нагадав єпископ Віталій Кривицький, — знову весь храм св.Олександра був заповнений золотим світлом священницьких орнатів. Це прекрасна нагода замислитися над тим, що Церква сьогодні дуже потребує пастирів та місіонерів, що є місця, де їх жахливо бракує, де Святу Месу служать навіть раз на рік, а також подякувати Богові, що ми ще маємо це багатство консекрованих служителів. І, звісно, молитися, щоб ми на них не збідніли.
Як приходять до думки про священство? Від чого зроджується покликання? А може, комусь із юнаків западе в серце і пам’ять сьогоднішнє золото орнатів, що заповнило храм, і він захоче до цього золота долучитися? І, може, потім і його Церква зустрічатиме співом «Ecce sacerdos magnus».
Veni Creator Spiritus
Обряд свячень розпочинається співом до Святого Духа. Парафіяльний хор разом з усіма присутніми та вірянами заспівав його українською мовою (переклад Анатолія Оліха). Натомість папська булла про призначення єпископа Олександра пролунала латиною. Ще одна деталь вселенської єдності Католицької Церкви, яка свідчить і вказує: ось ще один «живий камінь» у все ту ж саму будівлю Церкви, заснованої Господом Ісусом дві тисячі років тому. Ми продовжуємо її будування в часі.
Український текст булли Папи Франциска прочитав новопризначений канцлер Києво-Житомирської дієцезії о.Віталій Квапіш. Апостольський нунцій показав згромадженій Церкві буллу, з підписом і печаткою Папи Римського (і не тільки з-за вівтаря, але вийшовши вперед, до люду). Це не може не нагадати, як у східній традиції згромаджена Церква має на звістку про свячення відповідати «аксіос» — грецькою «гідний». Ціла Церква схвалює призначення собі пастиря.
Головне — не «пасти», а «з любов’ю»
Владика нунцій у принагідній проповіді подякував насамперед єпископу Леону Дубравському, ординарію Кам’янець-Подільському, церковному «батькові» висвячуваного єпископа, який «мав ключі від майбутнього» і поставив його на важливу посаду в дієцезії та показував власним прикладом, яким має бути пастир у дієцезії. Віра, зазначив Апостольський нунцій, це справа таємнича: вона «нам дається». А от зростати в ній якраз і допомагають хороші пастирі. Єпископу Віталію нунцій сказав: «Ви прийняли Церкву, яка була вдовою» — по смерті архієпископа Мальчука, і це було насправді нелегке завдання, тож ординарій Києво-Житомирської попросив про допомогу. «І сьогодні вона прийшла!»
Але щодо допомоги новому єпископу нунцій відзначив таке: храм нині повний священників, які сидять, — але також «тими, що стоять». Тобто мирян. Ці слова присутні зустріли оплесками.
Звертаючись до висвячуваного, архієпископ Клаудіо з усмішкою сказав: по твоєму обличчю, брате, видно, що ти зараз хотів би бути в іншій частині Землі… «Але важливішою є воля Бога». Те, чого Господь очікує, — це твої обійми. Ніколи не кажи: «я не гідний», бо це Бог чинить нас гідними. Інакше ніхто з нас не був би гідний і нікого би Він не обійняв! Бог, за словами пророка, вкладає свої слова в твої уста. Маєш їх проголошувати. І будеш згадувати, що проголошував замолоду, коли постарієш і будеш мати в одній руці єпископський посох, а в другій — старечу паличку…
Але пам’ятай головне, те, що прочитано у сьогоднішньому Євангелії. Бог запитує: чи ти Мене любиш, Олександре? Це запитання назавжди. Не тому, що в Бога «амнезія» і Він про це забуває, але щоб ти міг розігрівати надалі своє серце… Це важливо, бо є багато тих, хто виражає тобі пошану; але невідомо, наскільки щиро вони тебе люблять. Ти відчував це після перших свячень, коли став дияконом, потім як був священником, надалі ти це відчуватимеш ще сильніше. Наскільки для людей можливо бути другом єпископу? Посада має свої труднощі. Але пам’ятай головне: любов дає і просить її Бог. І збережи свою простоту. Це важливо. Таким тебе створив Бог.
Ти був пресвітером — «старшим». Навіть попри те, який ти молодий. Але тепер твоє завдання — перестати бути «старшим», а піднятися «вище», бо єпископ — це той, хто «наглядає згори». Інша перспектива. І тут я би хотів повернутися до метафори, яка тут є реальністю: священники тут сидять, а вірні стоять. Ніхто не винен, просто цей храм менший за собор св.Петра…
Петро — свідок Христа і «співучасник Його слави, яка ще має об’явитися». А слово «свідок» у Церкві (мартиріос) означає також «мученик». Ти будеш свідком і мучеником, спів-свідком і спів-учасником слави Христової. Петрові Господь сказав пасти Його стадо; і священники його пасуть, і в деяких випадках — вірні. Але головне тут не «пасти», а любити. Коли дивишся на людей, завжди дивися з любов’ю, а ти це вмієш. Отож, наглядай за цією отарою, не з примусу (бо ти сам це обрав) і охоче (з любов’ю). Буває, що колючок більше, ніж троянд…
Слова з сьогоднішнього Другого читання здатні злякати: не «через любов до грошей, таку велику, що аж бридку», каже грецький текст. Живучи в целібаті, ми часто звикаємо до грошей. Нам не треба витрачати їх на сім’ю… Головне, це щоб гроші не посіли головне місце у пастирстві. Не «кидати їм свою душу», як каже текст. Бог хоче нас бачити як зразки для отари, а не як тих, хто служить «проти» люду. Щоб, дивлячись на тебе, люди хотіли йти до Бога. Не лякайся! Бути прикладом не означає бути героєм! Треба бути собою, просто собою в тому, що в тобі є кращого.
Найсильнішою формою переслідувань з боку комуністів були не депортації, а висміювання. Намагання зробити так, щоб священик почувався нічим… Олександре, ти маєш кожні три години робити собі «ін’єкцію радості»! Усвідомлювати власну гідність — не заради гордості, але щоби зберігати гідність людей, із якими матимеш справу. Господь тебе обрав; Папа цей вибір поблагословив. Люди можуть сьогодні аплодувати, а завтра передумати. Нічим не переймайся. Займися тим, щоб відчувати Божу любов, скеровану до тебе. Перебувай у радості, бо вона «заразна». Ми — співпрацівники у радості! Ти — Божий співпрацівник у відновленні цього народу. А це і є патріотизм. Розсівай радість у людських серцях, щоб уся Україна відчувала запах надії.
Згідно з традицією, від часів Апостолів
Відповідно до обряду, який вказує про згідність із традицією, головний служитель запитав висвячуваного єпископа перед усім Народом Божим, чи він хоче будувати Церкву, провадити люд, бути вірним Богові, та інші запитання, на які молодий єпископ відповідав: «Хочу». Єпископ отримує дієцезію («Божу обручницю») як свою «дружину від Бога» — саме це символізує вручення єпископові персня. Зазвичай священників переносять із парафії в парафію, а єпископ як батько вірним і «муж Церкви» має залишатися на місці, бо саме цю Церкву йому доручає Святіший Отець. Під час вінчання подружжя одне одному один раз каже «так», натомість єпископ багато разів стверджує свою волю.
Коли Церква, за традицією, співає Літанію до Всіх Святих, висвячуваний лежить долілиць перед вівтарем, а Люд Божий просить святих і Бога освятити, благословити і консекрувати обраного. Натомість сам момент покладання рук, переказування Святого Духа, відбувся у повній тиші та зосередженості. Як і помазування нововисвяченого хризмою після консекраційної молитви, яку виголосив Апостольський нунцій.
Єпископові вручили знаки пастирського служіння (Євангеліє, перстень, митру, пасторал), і аж тоді у храмі розляглися тривалі оплески, а хор заспівав «Christus vincit». Нововисвячений обмінювався поцілунком миру з присутніми єпископами, а вони заодно тихенько говорили йому свої слова: побажань, вітань, заохочень… підбадьорювання. Тим, хто вже має досвід цього пастирства, є що сказати молодому співбратові.
Після Євхаристійної Літургії пролунав гімн «Te Deum» («Тебе, Бога, хвалимо», у співаній версії «Вихваляєм Тебе, Боже», переклад Анатолія Оліха), а нововисвячений єпископ уділив свої перші єпископські благословення.
Від Конференції єпископів РКЦ в Україні єпископа Олександра привітав Голова Конференції, ординарій Одесько-Сімферопольський Броніслав Бернацький. «Сьогодні радіє не тільки Київська Церква, — зазначив він, — а вся Церква в Україні. Ти молодий, а це означає довгі роки служіння. Ми тебе з радістю приймаємо в Конференцію єпископів України». Від кліру до нововисвяченого звернувся колишній настоятель цього собору, о.Віктор Маковський. Він привітав єпископа Олександра з повнотою священства, отриманою через єпископські — найвищі у Церкві — свячення. Представники богопосвячених побажали єпископові дарів Святого Духа, розшифрувавши кожний стосовно нової місії висвяченого, та «вінець із 20 Служб Божих» за нового пастиря. А також привітати свого священника прийшли шаргородці зі своїм настоятелем. Вони побажали новому єпископові, щоб це ярмо було «легке і любе». «Шаргородська парафія завжди молиться за священників, а тепер ще й про свого першого єпископа!»
«Як ми до цього дійшли»
Простота і любов, про яку говорили і нунцій, і свідки-вітальники, проявилися вже в перших словах нововисвяченого. Він насамперед зізнався, жартуючи, що колись відмовлявся бути єпископом: мовляв, якщо вже мене виберуть на єпископа, то як ми до цього дійшли і які клопоти у Церкви, що таких вибирає… Народ Божий відреагував дружним сміхом. Але сьогодні єпископ Олександр Язловецький дякував і Духові Святому, і Папі Римському, консекраторам за свячення, вірянам за присутність. При нагоді він згадав, що в єпископа Леона Дубравського завтра іменини і привітав його (храм вибухнув оплесками), подякував за те, «що колись мене висвятив на священника». Також владика Олександр подякував неприсутньому єпископу-емериту Яну Пурвінському, який через слабке здоров’я не був присутній на цих свяченнях, за його мужність — що він колись прийняв під свою пастирську владу дієцезію в часи початку відродження Церкви в Україні.
Подячне слово не оминуло семінарію, яка вивчила нинішнього єпископа, колишнього ректора та святої пам’яті єпископа Яна Ольшанського, який цю семінарію заснував. Підтримку єпископу Олександру надавали і богопосвячені, до яких він ставиться як до членів своєї сім’ї, і його родина та друзі. Один із них, о.Ганс Пітер, суддя з Римської роти, прибув на це свято з Рима.
Нововисвячений пояснив символіку свого герба і розповів про своє знайомство зі св.Томасом Мором, якого він пізнав під час перебування в Давенпорті і знак мученицької смерті якого побажав узяти собі на герб.
Єпископство, зазначив він, це дар не лише для одного священника, але для всієї Церкви, тому подякував усім, «присутнім і відсутнім», та попросив про молитву.
Своїми враженнями з CREDO поділилися також:
Голова Єпископату РКЦ в Україні єпископ Броніслав Бернацький
Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Ґуджеротті
Мама нововисвяченого єпископа Олександра Язловецького пані Антоніна
Ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський
Брат нововисвяченого єпископа Володимир та сестра Наталія
Директор Радіо Марія о. Олексій Самсонов, ректор Інституту св. Томи о. Петро Балог ОР та ординарій Києво-Житомирський Віталій Кривицький
Нововисвячений єпископ також розповів глядачам CREDO про свої емоції
Біографічна довідка
Олександр Язловецький народився 2 березня 1979 року в м.Шаргороді на Вінниччині. Після навчання у школі та ПТУ вступив до Вищої духовної семінарії Святого Духа у м.Городку Хмельницької області. Священницькі свячення прийняв 2004 року з рук єпископа Леона Дубравського. Працював вікарієм у с.Мурафі на Вінниччині та вихователем у Городоцькій семінарії.
З 2006 року продовжив навчання у Папському Латеранському університеті у Римі, де захистив докторат із канонічного права. Після повернення з Рима працював у семінарії віце-ректором. А з 2014 до 2018 року — ректором Вищої духовної семінарії Кам’янець-Подільської дієцезії.
З 13 серпня 2018 року направлений до праці в Києво-Житомирську дієцезію, де працював канцлером та модератором курії.
18 вересня 2019 року номінований єпископом-помічником Києво-Житомирської дієцезії. Єпископські свячення звершив Апостольський нунцій в Україні архієпископ Клаудіо Ґуджеротті. Співконсекратори — ординарій Києво-Житомирський єпископ Віталій Кривицький та ординарій Кам’янець-Подільський єпископ Леон Дубравський.
фінансово.
Щиро дякуємо!
