У день 2 квітня в Україні з особливим вдячним сумом згадують папу Йоана Павла ІІ — найвідомішого Папу ХХ століття, який здійснив візит на наші землі вперше в історії Церкви.
Своїми спогадами про нього з CREDO поділився єпископ Станіслав Широкорадюк, ординарій Одесько-Сімферопольський і єдиний з українських католицьких єпископів, кого висвятив особисто святий Папа Войтила.
— Як зазначив нещодавно кардинал Паролін, Йоан Павло ІІ був «папою-стратегом», він опанував цілий світ своєю добротою, своєю вселенськістю. А для мене це був не просто Папа Римський — він був наче батько, наче вчитель, він був найвищим авторитетом, — каже єпископ Широкорадюк.
У своїй книжці «Короткий спогад про маленьку історію» владика Станіслав, зокрема, написав: «Єпископ Ян Пурвінський з огляду на стан здоров’я попросив Апостольську Столицю про призначення єпископа-помічника. Прийняти єпископські свячення мене запросили до Ватикану. Я приїхав до Рима за кілька днів до цього, щоб відправити реколекції і приготуватись до цієї події. За день до свячень Святіший Отець запросив мене на обід, і під час обіду відбулась сердечна розмова. Він розпитував мене про моїх батьків, про всю сім’ю. При цьому дуже мене заспокоїв і додав відваги на наступний етап мого служіння».
Свячення єпископа Станіслава відбулися 6 січня 1995 року.
— Йоан Павло ІІ — це був священник, якого хочеться любити. Кардинал Конрад Краєвський якось сказав про нього: «Папа, якого хочеться наслідувати». Так, справді, хочеться наслідувати. Думаю, цим усе сказано…
Для мене Йоан Павло ІІ особливо важливий тим, що саме з його рук я отримав єпископське свячення. Його гумор, його простота підкорили нас усіх.
Нас було десять єпископів, які приймали свячення тоді в Римі. І коли ми, після рукоположення, стояли такі напружені, чекали, що Папа скаже, — а Папа пожартував. Запитав: «Хто з вас їздить на гірських лижах?» Ми всі мовчали, не знали, що відповісти; я сам не знав, що на це сказати. А він: «Що, не вмієте їздити на лижах? То кого я висвятив? Вони навіть на лижах їздити не вміють!» Це нас одразу «роззброїло», ми почали вільно з Папою розмовляти, жартувати… Зрозуміли, що Папа — «свій», доступний. І це — найкраще свідчення про нього. В ньому справді відчувалося батьківство, простота і доступність.
фінансово.
Щиро дякуємо!
